Несподівані паралелі

Привертає увагу подібність образів головних персонажів китайського потопу (пов’язаних, як правило, з драконом, водною стихією, громом і блискавкою, зем­новодними чудовиськами, змією, північчю й свинею) з образами широко відомо­го Одкровення Св.

• «великий червоний дракон із сімома головами й десятьома рогами, і на го­ловах його сім діадем», «великий дракон, давній змій, якого називають дияволом і сатаною, що зваблює весь всесвіт». Цей дракон, який є власне сатаною — супротивником Бога, був вигнаний з неба на землю разом зі своїми ангелами (що склали третину від усього «небесного воїнства»), тобто, по суті, став владикою землі (по-шумерськи це буде звучати як Енкі). Православні тлумачі Біблії пишуть, що «дракон, будучи морським чудовись­ком, перетворився на символ зображення земної сили, володаря світу. Тому диявол як князь світу цього в Апокаліпсисі зображений драконом». Інакше кажучи, дракон-сатана має ніби потрійну природу, що дає змогу йому — морському чудовиську — з’являтися на небі й бути володарем землі;

• «звір, що виходить з моря з сімома головами й десятьома рогами: на рогах його було десять діадем, а на головах його імена богохульні». Звір цей дуже схожий на самого сатану — він також має сім голів і десять рогів (розбіжності лише в кількості й розташуванні діадем), але описаний в Апокаліпсисі докладніше: «Звір...

• «звір, що виходить із землі», який «мав два роги» і «говорив як дракон», змушує всю землю і тих, хто на ній живе, «поклонитися антихристові — звірові з моря». Цей «звір із землі» великий чарівник, «так що й вогонь зво­дить з неба на землю перед людьми». Біблійні тлумачі «дивляться на цьо­го звіра, як на лжепророка, який діє водночас зі звіром-антихристом», що, як зазвичай передбачається, буде іудеєм від одного з ізраїльських «колін» [139, I, 86]. Як «звір з моря» є особистість антихриста — людини гріха й царя останнього часу (число його імені становить 666, що в біблійних текстах пов’язане, як правило, з іменем ізраїльського царя Соломона), так і «звір із землі» є особистістю, що має з антихристом спільні цілі своєї богоборчої діяльності (найменування Ізраїль, як відомо, походить від слова «Богоборець») [207, I, 190].

Цікавими, на наш погляд, є й деякі міфологічні паралелі, пов’язані з розгля­нутими нами раніше кам’яномогильними сюжетами.

На кам’яномогильних панно, за А. Кіфішиним, ім’я Енкі з’являється порівняно пізно (близько першої половини III тис. до н. е.). При цьому він висту­пає не як могутній володар, а лише в ролі слуги бога грози Ішкура (Іма, Адада), що є тут «великим суддею» матріархальної богині Ашнан. Ішкур-Адад — це бог бурі, грому й ураганного вітру, який відав дощами, повенями, засоленням ґрунту, наси­лав потоп.

«Слуга» Адада — Енкі вшановувався у шумерів як один з «улаштовувачів світу» і був «господарем Абзу» — первородного океану — хаосу. Відомий схожий образ — «Ніндара з Абзу» («ніндара» буквально означає «господар козла») за кам’яномогильними сюжетами. Найімовірніше, саме під цим іменем ховався ар­хаїчний Енкі. «Ніндара з Абзу» (тобто Безодні), на думку А. Кіфішина, може бути зіставлений з «семиголовою змією з Безодні», тобто з образами сатани й антихриста з Апокаліпсиса. При цьому «Ніндара з Безодні» і «Ніндара, що Розум має» (одна з іпостасей шумеро-аккадского Енкі — божества мудрості) названі на Кам’яній Могилі «богами Свині», «Свині крижаного болота», що тут, очевидно, виступає архаїчною могутньою істотою, яка походить з доісторичного родового тотема, пов’язаного з болотом (тобто водою) [100, 277, 590].

В інших місцях кам’яномогильних текстів «Ніндара з Безодні» ототож­нюється з мамонтом, рибою й, судячи з його імені, з козлом (а також зі згадува­ною вже свинею). Заміною архаїчної богині-тотема свині в ранній шумерській міфології виступав також Лумма, відомий як демон-чудовисько, ім’я якого деяки­ми авторами ототожнювалося з ім’ям Думузі-Діоніса, яким був у шумеро-аккадсь- кій версії сином Енкі і виступав як «божество, що вмирає і воскресає» з водними й рослинними функціям [100, 587]. Помічено, що в одному з кам’яномогильних текстів поряд з ім’ям «Ніндари, що Розум має» (під яким, очевидно, розуміється Енкі — батько Думузи) назване ім’я Ілу [100, 152-168], що відігравав у більш піз­ній західносемітській релігії роль верховного божества й ототожненого згодом з Єговою (через образ Єво-Яхве) [139, I, 597].

Бог Енкі — «володар землі» і підземних вод — виступав антиподом Ана («во­лодаря небес») і його первістка Енліля («володаря повітря», що відокремив небо від землі) і вже в архаїчні часи був ототожнений з «рибою моря» — господарем нижнього світу, що протистоїть уранічному «верхові» світобудови. Культ Енліля у своїх найзагальніших рисах склався, за оцінкою А. Кіфішина, вже до VII тис. до н. е. (тобто за часів існування гіпотетичної поки що Аратти), і йому нале­жить на давньому святилищі Кам’яна Могила одне з найвидатніших місць [100, 498-501]. Згодом (можливо, після «Девкаліонового потопу») з’являється якесь розмежування двох різних традицій — місцевої та прибулої, що, ймовірно, запо­чаткувало двоїстий образ космогонічної ідеї, зафіксованої в протописемності Кам’яної Могили. Більш давній (тобто місцевий) її варіант припускав творення світу богом неба Аном і його первістком Енлілем, а більш новий (найімовірніше, привнесений) — створення його богом вод Енкі та його сином Мардуком (за ва­вилонськими переказами, Мардук був зачатий Енкі в Абзу й мав функції водного божества й божества рослинності [139, II, 110], що вказує на споріднення його образу з образом згадуваного вже Думузі — сина Енкі в шумерській міфології). Образ прото-Енліля виразно пов’язаний з вогнем, а Енкі — з водною стихією.

Від цього вавилоно-ассирійського періоду бере, ймовірно, початок і фор­мування образу іудейського верховного божества, на який міг вплинути такий ти­пологічний ряд: бог грози Ішкур (Адад), «візиром» або слугою якого було в кам’яномогильний період водне божество Енкі, що виступає в шумеро-аккадській релігії батьком Думузі-Діоніса (або Адоніса, змінене ім’я якого — Адонай — висту­пало в іудаїзмі заміщенням «невимовного» імені Яхве, тож Діоніс-Адонай являв со­бою, здогадно, подальший розвиток образу західносемітського бога Ямму-Енкі). Таким чином, водно-хтонічне «божество низу» мало триіпостасну природу: грозо­ву (Адад), водну (Енкі) і підземну (Думузі).

Підбиваючи підсумок нашому невеликому дослідженню, можна висловити припущення про існування близько УІІ-УІ тис. до н. е. певного культурно-цивілі- заційного осередку в білячорноморському регіоні, що загинув внаслідок водно-тек­тонічного катаклізму (так званого Девкаліонового потопу), що могло стати датою «створення світу» для нових культур. Наприклад, трипільської — найвищої куль­тури тисячоліть, що минули. Наступне розселення потерпілих від цього катакліз­му різних груп сприяло розширенню первісної «ойкумени» і поширенню пере­казів про потоп. Більш пізні дати «створення світу» пов’язані, найімовірніше, з осіданням цих груп, що розійшлися у нових місцях, де вони могли пережити й нові «потопи», у переказах про які, проте, зберігалися архаїчні сліди того давньо­го «чорноморського» потопу (йому, не виключено, могли передувати й інші «мор­ські» катаклізми, що знайшло, наприклад, відбиття у відомих «Діалогах» Платона про Атлантиду). У світлі висловлених припущень територія сучасної України і її автохтонне населення можуть виявитися спадкоємцями творців першої «післяпо- топної» культури, що стала «створенням світу» для нової епохи у становленні люд­ства.

Водночас це ще й епоха зіткнення двох різних світів: світу хліборобів з їхнім матріархальним культом, що ґрунтується на вшановуванні Великої Матері Зем­лі і її сакральному шлюбі з чоловічим представником небесної сфери (частіше в образі бика) і світу скотарів, які шлюбний договір між Небом і Землею замінили такою самою сакральною боротьбою уранічного, вищого божества із хтонічним, злим началом (зазвичай в образі змія або дракона) [244, 29].

Для того щоб краще зрозуміти перипетії становлення численних індоєв­ропейських народів, виникнення різних, часом протилежних культів, а також особливу роль для всієї сучасної епохи Трипільської працивілізації, повторимо коротенько основні етапи її розвитку.