Історичні паралелі
Б. Кузнецов упевнений, що наведена вище «Біографія Шенраба» описує основні історичні події, що відносяться до VI ст. до н. е.: розгром Мідії і приєднання її до Перської держави, війна Вавилона з Іудеєю і Єгиптом, а також поява перської армії на Близькому Сході.
Справді, тибетське ім’я Гтокхрі походить, очевидно, від імені передостаннього мідійського царя Кіаксара. Син Гтокхрі, відповідно до тибетського джерела, як і син Кіаксара Астіаг — останній мідійський цар — був розгромлений і закінчив своє життя у полоні. Потім дія переноситься на «Континент халдеїв» (тобто Вавилон), що вважався країною чарівників і чаклунів (як і мідійські маги). Однією з головних подій, відображених у тибетському тексті, є скорення «демонів хада», тобто жителів Сирії та Палестини. При цьому, як видно з тексту, хади (тобто хаті) активно втручаються у відносини халдеїв з єгиптянами. Переселення хатів з Палестини у Вавилон, а також війни Вавилона з Єгиптом відбувалися у VI ст. до н. е. Ім’я вавилонського царя Кадала-Сер цілком порівнюване з ім’ям Навуходоносора. Деякі епізоди з тибетського твору збігаються з біблійними, наприклад, про будівництво храму-вежі до самого неба (Буття. XI, 4). При цьому давні тибетські традиції, як бонські, так і буддійські, одностайні в тім, що засновник релігії бон — учитель Шенраб — був родом з Ірану. Шенраб, з огляду на зазначене, є особою історичною, а його ім’я означає «Довершений жрець». Справжнє ж його ім’я — Дмура (Мур, Мура — бонська традиція) або Матхар (Маматхар, Мат- хур — буддійська традиція), що може відповідати давньому іранському імені Мітра (Міхр). Шенраб вважався його послідовниками втіленням бога Мітри. Важливою особливістю його вчення є, на думку Б. Кузнецова, спроба встановити співвідношення між головними богами різних країн і показати, що усі вони — одні й ті самі боги, незважаючи на різні імена. Одна з основних ідей вчення Шенраба, таким чином, — це твердження, що усі релігії являють собою, власне кажучи, різновиди того самого явища. Тому наполегливо проводиться думка про з’єднання їх усіх в одну, але під егідою персів [55, 107-116].Одним з головних обрядів бонської релігії є ритуальні обмивання. Крім води, очисною силою володіє також вогонь. У бонській релігії чітко простежується дуалізм світла й пітьми, добра і зла. Носіями світла, добра й істини є головні боги бона: Мудрий Ахура (спочатку — Небо), Мітра (Денне Світло) й Анахіта (планета Венера). Шенраб з’являється на Землі з волі світлих богів, вчення яких він повинен поширити серед людей. Відповідно до цього вчення кожна людина повинна уникати чотирьох основних гріхів: «убивати, здійснювати нечисте або брудне, красти і брехати». Засуджується також пристрасть, гнів і глупство, а покаранням за гріхи є пекельні муки. Бон залишив також вчення про «три царства», поклоняючись духам і богам. Відповідно до доктрини бон всесвіт складається з трьох царств (неба, землі й пекла), у яких живуть боги (небо), люди (земля) і духи (пекло). Шенраб, свастика і жерці називалися «трьома скарбами релігії бон». Жрець (бонпо) був відповідальним за проведення обрядів, він міг пророкувати й виступати посередником у спілкуванні з духами і богами, володів лікуванням і календарними обчислюваннями. Під час жертвопринесення бонпо убивав тварин і спалював гілки дерев і зерно, щоб умилостивити богів та духів. Відповідно до релігійних традицій бон проводилося чотири жертовних сезонних обряди: восени одночасно забивали тисячу оленів; узимку жертвами ставали по три тисячі яків, баранів і козлів й по одній тисячі їхніх самок; навесні приносилися в жертву чотири олені; улітку проводився обряд жертвопринесення засновникові бон, тобто Шенрабу. Усе це завдавало помітної шкоди сільському господарству і зумовлювало заміну релігії бон новою релігією — буддизмом. Дослідники вважають, бон виник у матрилінійному родовому суспільстві, процвітав впродовж патрилінійного родового суспільства й остаточно занепав з розпадом цього типу суспільства [130]. На рис. 89-91 (див. кольорову вклейку) показані зображення бонського монастиря в Непалі. З огляду на викладене, Б. Кузнецов робить висновок про те, що тибетський бон — це не тільки трансформований мітраїзм, але також і традиційний маздаїзм, оскільки головне місце в ньому відведено Ахурамазді. Йому ж належить і головне місце в зороастризмі — іншій, поряд з мітраїзмом, релігії персів, творцем якої є Зороастр. Долі цих двох релігій — мітраїзму та зороастризму — тісно переплітаються між собою, як і біографії Шенраба й Заратуштри [55, 117-212].