7.4 Путін / Гітлер: історичні паралелі
У рамках шаленої інформаційної війни Російська пропаганда, а також офіційні представники Росії щедро обдаровували українську владу епітетом «фашистська», як і українську армію. А проте стратегії Росії у війні з Україною, риторика В.
Путіна щодо обґрунтування російської агресії, практично повністю збігаються з кроками Адольфа Гітлера назустріч Другій світовій війні. А режим В. Путіна в Росії має з гітлерівським режимом багато спільного.І Гітлер, і Путін відштовхуються від тези про приниження Німеччини чи Росії, яке слід подолати і піднятися з колін коштом загарбання сусідніх земель. У першому випадку відправним пунктом стали умови, нав’язані Німеччині країнами-переможцями Першої світової війни, у другому - розпад CPCP і втрата Росією статусу світової потуги. Обидва диктатори апелювали до «історичних» прав своїх держав на сусідні території - Судети в Чехословаччині та Австрію (Гітлер), Південну та Східну частини України з Кримом (Путін) - та брали на себе функцію захисту співвітчизників - судетських німців (Гітлер), росіян та російськомовних мешканців України (Путін). І Гітлер, і Путін наголошували на мессіан- ській ролі чи то Німеччини, чи то Росії, розпалювали ворожнечу до сусідів, ксенофобію та мракобісся. І в Судетах, і в Австрії, і на Донбасі та в Криму дбайливо плекали «п’яті колони».
Вражає послідовність дій правителів Німеччини та Росії. Спершу в обох випадках були тріумфально проведені Олімпійські ігри (1936 р. в Берліні і 2014 - в Сочі), покликані піднести міжнародний престиж відповідних країн. Після цього А. Гітлер націлився на приєднання Австрії, а В. Путін запустив процес анексії Криму та війну на Донбасі. Шантажуючи канцлера Австрії Курта фон Шушніга уведенням військ, Гітлер домагався передання влади лідеру німецьких нацистів Артуру Зейс-Ін- кварту. 12 березня 1938 р. німецькі війська без оголошення війни увійшли до Австрії, де не зустріли опору.
У 2014 р. В. Путін повторив цей хід у Криму. Скопіював також трюк з так званим референдумом під дулами автоматів (відбувся в Австрії 10 квітня) і навіть рівень підтримки (99,08% в Австрії і майже 97% у Криму).Далі Гітлер обрав за жертву чехословацькі Судети, де небезпідставно розраховував на зраду місцевих німців, а В. Путін - розпочав агресію на Донбасі, виставляючи попереду зрадників з числа тутешнього населення. Заспів до анексії Судет дала Судетська нацистська партія, яка вже 24 квітня висунула вимогу надати Судетам автономію. Війна на Донбасі розпочалася під акомпанемент утворення російськими найманцями так званих JIHP та ДНР. Різнилися, однак, міжнародні обставини. Якщо у 1938 р. західні держави пішли на Мюнхенський зговір з Гітлером, здавши інтереси Чехословаччини й наснаживши Гітлера на агресію та на нову війну в Європі, то в 2014 р., попри всі старання В. Путіна та нерішучість Заходу, подібний сценарій не пройшов. Та й в Україні ворог зустрів несподіваний опір, чого не було в Чехословаччині.
Типологічно схожа риторика Гітлера та Путіна. Для прикладу, Гітлер заявляв: «Гданськ, Гданськ... Протягом довгого часу ми страждали від жахливої проблеми, проблеми, створеної Версальським диктатом, яка поглиблювалася поки не стала незносною для нас. Як завжди, я прагнув мирним шляхом добитися перегляду, зміни цього становища. Зі своєї власної ініціативи я неодноразово пропонував переглянуті ці незносні умови. Ви знаєте про пропозиції, які я робив для відновлення німецького суверенітету над німецькими територіями, ви знаєте про мої безкінечні спроби, які я робив для мирного врегулювання питань з Австрією, потім Судетською областю, Богемією і Моравією. Всі вони виявилися даремними. Як і на інших німецьких територіях на Сході з усіма німецькими меншинами, які проживали там, поводилися все гірше і гірше. Більше ніж мільйон людей німецької крові в 1919-1920-х рр. були відрізані від їхньої Батьківщини».
А ось аргументація В. Путіна правомірності анексії Криму:
«У серці, свідомості людей Крим завжди був і залишається невід "ємною частиною Росії.
Це переконання, базоване на правді та справедливості, було непорушним, передавалося з покоління в покоління. Перед ним були безсильні і час, і обставини. Безсильні всі драматичні зміни, які ми переживали, переживала наша країна упродовж всього XX століття. Те, що здавалося неймовірним, на жаль, стало реальністю: CPCP розпався. Події розвивалися так стрімко, що мало хто з громадян розумів весь драматизм тих подій та їхніх наслідків. Ми йшли на зустріч Україні, виходячи з того, що гарні стосунки з Україною для нас головне, і вони не повинні бути заручником тупикових територіальних суперечок. Але при цьому, звичайно розраховували, що Україна буде нашим добрим сусідом, що росіяни та російськомовні громадяни в Україні особливо на її південному сході та в Криму будуть жити в умовах дружньої, демократичної, цивілізованої держави, що їхні законні інтереси будуть забезпечені відповідно до норм міжнародного права. Однак ситуація стала розвиватися по іншому. Одна за іншою робилися спроби позбавити росіян історичної пам "яті, а подеколи і російської мови, зробити об"єктом примусової асиміляції. !звичайноросіяни, як і інші громадяни України, страдали від постійної політичної, державної кризи, яка трясе Україною останні 20 років».7.5.