Давні культури Європи та їх іберійсько-кавказькі паралелі
Згодом на давні культури Європи нашаровуються носії індоєвропейських діалектів, поступово їх асимілюючи, проте острівці цих давніх культур залишаються у вигляді специфічних матеріальних свідчень, а також субстратної лексики — реліктів зниклих мов неіндоєвропейського походження, що виявляються в індоєвропейських мовах.
До названих матеріальних свідчень, що збереглися донині на території Європи від Скандинавії та Кавказу до Середземномор’я, належать, зокрема, особливі мегалітичні споруди — дольмени, кромлехи, менгіри, що мали, напевно, культове призначення. В останні десятиліття встановлено наявність кількох суб- стратних шарів на півдні Балканського півострова й на островах Егейського моря, де, як зазначалося, виділяється мінойська мова (мова лінійного письма А), що існувала на Криті вже в III тис. до н. е. До того ж відзначено певну структурну подібність мінойської з мовами північно-західно-кавказького кола, найдавніший представник яких — хатська - хронологічно зіставлювана з мінойською. Кілька хронологічно різних субстратних шарів простежуються на Апеннінах, де найдавніший шар також має, імовірно, іберійсько-кавказьке походження (його відбитки виявлено на заході півострова й особливо на острові Сардинія). До більш пізнього періоду дослідники зараховують «егейсько-азійський» субстрат, наявний також по всій Егеїді. В Західному Середземномор’ї теж виявлено автохтонний субстрат, до якого, ймовірно, належав іберійський; для нього також допускаються кавказькі паралелі. Відповідно до археологічних реконструкцій і деяких мовних фактів можна припустити наявність аналогій, що визначаються як прапівнічнокавказь- кі, і в деяких пізньонеолітичних культурах Карпатсько-Дунайського району. До того ж, як повідомляють автори «Історії Європи», західноєвропейська частина до появи там індоєвропейців була заселена народами за антропологічним типом близькими до середземноморських, що взяли участь, як ми пам’ятаємо, й у етногенезі кавказьких народів [58, 97-98].Деякі вчені підкреслюють зв’язки зниклої етруської мови з кавказькими та похідними від них малоазійськими мовами (В.
Іванов, І. Дьяконов), хоча існують й інші гіпотези. Наприклад, обстоюється приналежність етруської мови до індоєвропейської сім’ї, де її вважають спорідненою з хетською (але при цьому не можна забувати, що індоєвропейські хети отримали свою назву від іберійсько-кавказьких хатів) або висувається гіпотеза (Дж. Девото), за якою етруська вважається в основі середземноморською, але з украпленнями індоєвропейської лексики (що цілком припустимо в разі прийняття факту змішання індоєвропейської та середземноморської рас ранніх європеоїдів). Загалом більшість лінгвістів визнає поєднання у складі етруської мови кавказько-малоазійського шару з індоєвропейським, зокрема з пелазьким [58, 177].Про іберійсько-кавказьку єдність свідчать і такі факти: Іберією називалася давня Іспанія, а також Східна Грузія (Картлі) в античну та візантійську епоху; ібери — це водночас назва давніх племен Іспанії (турдетани, турдули тощо, від яких одержали назву Іберійські гори на північному сході Іспанії), а також назва східно-грузинських племен, що стали основою формування грузинського народу [18, 430]. Можливо, до цього ж ряду паралелей належить й існування двох Албаній, одна з яких — Албанія Кавказька — була давньою державою Східного Закавказзя в ІУ-ІІІ ст. до н. е. — Х ст. н. е., що об’єднала в нижній течії Араксу та Кури племена албанів, утіїв, каспіїв тощо, а інша — держава в Південній Європі, на Балкансь- кому півострові. При цьому вважається, що албанська мова (яка є нині окремою гілкою індоєвропейської сім’ї мов) продовжує одну зі зниклих палеобалканських мов [18, 31], що має, можливо, в далекому минулому іберійсько-кавказькі паралелі.