Перші держави

Друга половина II тис. — початок I тис. до н. е. є періодом поступового переходу від епохи пізньої бронзи до залізного віку в Закавказзі й інших регіонах Кавказу. В цей період починають складатися перші класові суспільства.

До 550 р. до н. е. більша частина території Закавказзя належала до складу Мідійської імперії, пізніше — до 30-х років IV ст. до н. е. — перської держави Ахеменідів. Після розпаду імперії Ахеменідів під ударами військ Александра Македонського, у 20-ті роки IV ст. до н. е. на території Південного Азербайджану відновлюється са­мостійна держава Атропатена, першим правителем якої став Атропат. Атропатена мала високу культуру, духовне життя (зороастризм і пов’язані з ним релігійно-філо­софські вчення), письмову традицію. У 36 р. до н. е. новий правитель Атропатени Артабазд був активним учасником війни Парфії проти Риму. Через кілька років, помирившись із римлянами, Артабазд посідає вірменський трон. Однак у 20-х роках н. е. династії Атропатидів було покладено кінець, а сама Атропатена зали­шалася у складі Парфянської держави, що захопила її територію, аж до початку III ст.

У північноазербайджанських та інших закавказьких областях в античну епоху, крім автохтонних албанських племен, жили також деякі групи прибульців. У давні часи албанські племена заселяли територію від ріки Аракс і Талиських гір на півд­ні до північно-східних відрогів Головного Кавказького хребта на півночі. В елліні­стичну епоху, тобто в перші сторіччя становлення й існування Албанської держави, територія проживання албанських племен охоплювала землі нинішньої Азер­байджанської Республіки та південну частину Дагестану (назва «албани» вперше зустрічається в IV ст. до н. е. і нині відповідає, очевидно, агванам). Албанська дер­жава існувала з IV-III ст. до н. е. і підтримувала тісні зв’язки з племенами Закав­каззя та Передньоазійського Сходу, з Малою Азією, Сирією, Єгиптом, областями Егейського моря, а також із Північним Кавказом, Передкавказзям, Поволжям, областями Північного Причорномор’я та Західної Європи. У III-IV ст. Кавказька Албанія перебувала під владою Ірану, а в IV ст. язичницькі вірування поступово витіснило християнство. У V ст. створена албанська писемність. У VII ст. унас­лідок арабського завоювання Албанське царство було повалене, і там почав по­ширюватися іслам. У середині IX ст. Арабський халіфат ослабшав, і на території Закавказзя виникли держави Раввадідів, Шаддаїдів, Саджидів, Ширваншахів тощо, які були підкорені в середині XI ст. сельджуками — однією з гілок тюрко­мовних огузів. У XIII-XIV ст. кавказькі території захопили монгольські полчища, а потім орди Тохтамиша й Тимура [2, 14-16].

У XV ст. на території Кавказу підсилюються союзи тюркомовних племен, які об’єднали під своїм пануванням землі навколо озера Ван і захопили Азербай­джан, Курдистан, Вірменію, Арабський Ірак, Іран. Столицею цієї держави став Тебріз. Проте на початку вже XVI ст. уся територія Азербайджану була приналеж- ною до складу держави Сефевідів, яка ослабла на кінець XVI — початок XVII ст., що підсилило суперництво між сусідніми державами за володіння Закавказзям.

Отже, на території нинішнього Кавказу вже з IX ст. до н. е. існували най­давніші держави (Манна, Мідія, Атропатена, Кавказька Албанія), що були сучас­никами Урарту — однієї з «північнокавказьких» держав на території Вірменії, мова якої, як припускають, була споріднена із шумерською (згодом, у УЛП ст. до н. е. тут було створено Вірменське царство). У VI ст. до н. е. інші представники іберійсько-кавказьких мов утворили у Причорномор’ї Колхідське царство, а в IV ст. до н. е. у Східній Грузії — Картленське царство (або Іберію). Іншими можливими наступниками цього давньокавказького світу є також усе ще загадкові баски, ібе­ри Іспанії, етруски й інші маловивчені середземноморські народи, які залишили після себе свідчення високої культури.