На території України людина з’явилася близько мільйона років тому.

Давню історію людства ученими умовно поділено на кам’яний (поділяєть­ся на палеоліт, мезоліт, неоліт); мідно-кам’яний (енеоліт); бронзовий і залі­зний віки. У І тис. до н. е. на території України з’являються перші залізні знаряддя праці.

Із пізнього бронзового й початку залізного віків життя етнічних спі­льнот Східної Європи відбито в писемних джерелах античних авторів.

Із початком залізного віку степи Північного Причорномор’я були охоплені процесом переходу від комплексного (землеробно-скотарського) господарства до кочового скотарства. У лісостепу та в пониззі великих річок продовжувало традиційно розвиватися орне землеробство та скотарство.

З початку залізного віку розгорнулося так зване «Велике переселення народів», коли великі племінні союзи знімалися з місць перебування й ви­рушали на пошуки кращих умов життя. Безперервні міграції (типова особ­ливість цього періоду), ймовірно, відбувалися через перенаселеність степів на північ від Каспію. Сильніші племена витісняли слабші. Так, хвилями одна за одною накочувалися на територію Півдня України племена кочів- ників-скотарів: кіммерійці, скіфи, сармати, гуни. Але міґрація населення йшла не тільки зі сходу; з півночі прийшли готи, з півдня (Греції) почалася грецька колонізація.

Держави Кіммерія, Таврика, Скіфія, Сарматія, грецькі міста-держави, Боспорське царство, а також Гетика були першими державними утворен­нями на території сучасної України. Хоча ці держави не були українськи­ми, але значною мірою вони вплинули на процеси зародження, формуван­ня й розвитку слов’янства, майбутньої держави Київської Русі, на матеріа­льну і духовну культуру українців.

Питання походження слов’ян до сьогодні є недостатньо вивченим.

Праслов’яни (стародавні слов’яни) мешкали між Дніпром і Віслою, на півночі їхня територія сягала Балтійського моря. Наступний етап фор­мування слов’янського етносу (III ст. до н. е. - перші століття н. е.) харак­теризується тим, що в ньому наявні виразні археологічні культури давніх слов’ян. Свідчення про це знаходимо в античних джерелах Тацита, Птоле­мея, Плінія Старшого.

Отже, найдавніший період в історії праслов’янства належить до бро­нзового й раннього залізного віків. Рання історія слов’янства - це постійна боротьба за виживання, насамперед із кочовими племенами. На початку І тис. н. е. вони витримали сарматську експансію, готські походи, навалу аварів й інші випробування й залишилися на своїй батьківщині. У східно­слов’янських племен відбулося розкладання первісного ладу. Поступово формуються економіка, політичний устрій, соціальна структура, посилю­ється диференціація населення, виокремлюється еліта. У V-VII ст. відбу­вається розселення й виділення східних, західних, південних слов’ян. Слов’янські племена об’єднуються в союзи племен, які згодом трансфор­муються в племінні князівства.