Геродот. Історії в дев’яти книгах. Книга IV. Мельпомена
11. Із кочовиками-скіфами, що мешкали в Азії, воювали й завдали їм чимало прикростей массагети, і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською).
Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою й зайняли її.12. Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці[1], кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, є і так званий Кіммерійський Боспор. Здається, кіммерійці, тікаючи від скіфів до Азії, оселилися на півострові, де тепер розташоване еллінське місто Сінопа[2]. Очевидно також, що скіфи, переслідуючи їх, удерлися в Мідію, збившись зі шляху. Бо кіммерійці весь час тікали вздовж моря, а скіфи, маючи праворуч від себе Кавказькі гори, збочили зі шляху в бік суходолу й вдерлися до мі- дійської землі.
17. Від гавані борисфенітів[3] (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліпіди[4], які є напівелліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами[5]. Вони й калліпіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю й цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіланій на заході від Борисфена.
18. Якщо перейти Борисфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея[6], а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби[7], яких елліни, що живуть уздовж ріки Тіпаній, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами.
Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху до ріки, що називається Пантікап, а на півночі на відстані, якщо пливти, одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги[8], які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, там нема іншого народу.19. На схід від цих скіфів-землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики, також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землю. Уся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху й доходять до річки Герр.
20. За Герром простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші й найчисленніші, і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Таврики, а на схід - до рову, який, як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Маєтідському озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаїда[9]. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни, це вже інша народність, не скіфська. Вище від меланхлайнів, наскільки я знаю, є болота й незалюднена країна.
23. Отже, до країни цих скіфів, яку я описав, уся земля рівна з жирним ґрунтом, але далі вона кам’яниста й нерівна. Коли перейти на значну відстань від цієї кам’янистої землі, прийдеш до узгір’їв високих гір, де живуть люди, які, кажуть, усі від народження - і чоловіки і жінки - лисі, у них плоскі носи й великі підборіддя, вони розмовляють своєю мовою, але одягаються так, як скіфи, і годуються плодами якихось дерев. Цей народ називається аргіппаї.
71. Могили їхніх царів розташовані в місцевості Геррів, у тому місці, до якого Борисфен судноплавний, пливучи від моря. Там, коли помирає їхній цар, вони викопують у землі велику чотирикутну яму, беруть уже підготовленого померлого, вкривають його тіло воском (перед тим очищують від нутрощів його черево), наповнюють його перетертим купрі- єм, кмином, насінням селери, кропом, потім зашивають черево, кладуть покійника на віз і перевозять його до іншого племені.
Ті, до яких привозять померлого, роблять те саме, що й царські скіфи: відрізують кінчик вуха, стрижуть на голові волосся, дряпають в різних місцях рамено, вкривають синцями лоб і ніс і проколюють стрілою ліву руку. Звідти на возі труп царя перевозять ще далі до підвладного їм племені, а ті, до яких його перед тим привозили, супроводжують його. І коли так вони об’їздять із покійником усі племена, вони прибувають у країну Геррів, яка є областю останнього підвладного їм племені й місцем поховання царів. Потім, помістивши покійника на підстилку в могильному склепі, встромлюють у землю з усіх боків від покійника списи, а над ними кладуть деревини і вкривають його очеретяними матами. У просторому приміщенні склепу ховають одну з його наложниць, яку перед тим задушили, його чашника й куховара, конюха, особистого слугу, вісника і його коней, а також певну частину його речей і так само золоті чаші (срібло та мідь вони зовсім не використовують). Коли вони все це зроблять, то насипають землю й споруджують великий курган, намагаючись зробити його найвищим.81. Яке число населення Скіфії, я не спромігся вточнити, але чув різні твердження про їхнє число: одне - ніби населення її дуже велике, а інше - ніби справжніх скіфів досить мало.
110. Про савроматів розповідають таке. Коли елліни билися з амазонками (а амазонок скіфи називають ойорпата, а ця назва означає грецькою мовою чоловіковбивці, бо ойор - це їхньою мовою чоловік, а пата - вбивати), тоді, кажуть, елліни після перемоги на Термодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали, як користатися ні кермом, ні вітрилами, ні веслами. Коли вони зарізали чоловіків, вони віддалися на волю хвиль і вітру. І так вони прибули на Маєтідське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі вглиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства.
Геродот. Історії в дев ’яти книгах / переклад, передмова та примітки А. О. Білецького. - К. : Наук. думка, 1993. - С. 180-205.