Китайський потоп
Китайська міфологічна історія, яку ми розглядали в I томі цього видання, відкривається правлінням трьох легендарних імператорів [111, 235-236]:
• Фу-Сі — «Небесний імператор» — правив у 2953-2838 рр.
до н. е. Він навчив своє плем’я ловити рибу сітями, полювати й розводити свійських тварин; він поділив людей на клани й установив закони шлюбу. На основі надприродної таблички, подарованої йому лускатим, схожим на коня водним чудовиськом, Фу-Сі створив вісім триграм, які дотепер залишаються головними символами традиційного китайського мислення й відбиті в давній «Книзі змін». Фу-Сі народився внаслідок чудодійного зачаття й дозрівав в утробі матері 12 років; у нього було тіло змії, людські руки й голова бика (образ, схожий на грецького Загрея-Діоніса);• Шень-Нун — «Земний імператор» — правив у 2838-2698 рр. до н. е. Він був на зріст 2,5 м, мав людське тіло, але бичачу голову. Зачатий він був також чудодійно, під впливом дракона. Вигодуваний у горах дикими звірами. Шень-Нун винайшов ліки, землеробське знаряддя й систему мінової торгівлі. Його вшановували як «володаря злаків». Помер «Земний імператор» у віці 168 років;
• Хуан-Ді — «Жовтий імператор» — правив у 2698-2598 рр. до н. е., тобто рівно 100 років. Його мати, наложниця правителя однієї з провінцій, зачала його вночі, коли побачила сліпуче золоте сяйво, що огортає сузір’я Великої Ведмедиці. Хлопчик заговорив на 70-й день життя, а трон посів у 11 років. Його надзвичайним даром були сновидіння, під час яких він відвідував найвіддаленіші землі й спілкувався з мешканцями різних світів. Хуан-Ді навчив людей опановувати сили природи. Під час його царювання з’явився календар, що веде відлік з 2637 р. до н. е.
На рис. 32 зображені всі три міфічних правителі Стародавнього Китаю.
Рис.
32. Три міфічних правителі: у центрі — Фу-Сі тримає малюнок із зображенням восьми триграм (ба гуа) і сил темряви й світла (інь і ян), праворуч — Шень-Нун («володар злаків»), ліворуч — Хуан-Ді («Жовтий імператор»).Колекція академіка В. М. Алексеева [139, I, 657]
Такий початок міфологічної китайської історії, у якій значне місце відведене сказанням про потоп. Міф про потоп зафіксований у китайській літературі раніше за інші міфи — близько ХІ-УІІ ст. до н. е. Припускають, що міфи про потоп зародилися в китайських племен, які населяли район рік Хуанхе й Чжецзян, а потім поширилися в інші райони. Відповідно до давніх китайських текстів («Шу- цзін» і «Шицзін») боротьбу з потопом веде Гунь, який намагається зупинити води за допомогою викраденої ним у верховного божества чарівної самозростаючої землі (сіжан), але перемагає потоп його син Юй, який займається риттям каналів, землевпорядженням, звільняє землю від усякої погані й створює умови для землеробства [139, І, 653]. Гунь у перекладі з китайської означає «величезнариба» (образ багато в чому відповідний кам’яномогильному й шумерському Енкі). Він був сином Чжуань-Сюя — божества-першопредка, онука або правнука драконоподіб- ного божества грому Хуан-Ді (він же «Жовтий імператор»), якого давні китайці вшановували так само, як божество планети Земля (шумерське ім’я «Енкі» буквально означає «владика землі») або Сатурна (що вважається в містичній традиції планетою євреїв), а крім того, був богом-заступником кравців і богом архітектури (образ «великого архітектора Всесвіту» відомий з антихристиянських вчень масонства). Чжуань-Сюй, за переказами, народився від променя зірки, який пронизав Місяць, немов веселка. За давньокитайськими міфологічними уявленнями веселка є драконом, а це, на думку сучасних релігієзнавців, указує на народження Чжуань-Сюя від тотема дракона як водяної істоти. Відповідно до міфологічної традиції Чжуань-Сюй правив, застосовуючи магічну силу води, а його предок Хуан-Ді (нагадаємо, час його правління — 2698-2598 рр.
до н. е.) вів боротьбу зі своїм антиподом — богом Сонця ЯньДі [139, II, 605-606, 626-627].Гунь — син Чжуань-Сюя — також був пов’язаний з різними водними істотами (вони були тотемами давньокитайських племен, що жили у Східному Китаї, у басейні Янцзи) і був посланий верховним владикою на боротьбу з потопом, що тривала 9 років. Але з отриманим завданням Гунь не впорався й за це був страчений на горі Юйшань (на Далекій Півночі). З розпоротого черева Гуня, за однією з версій, вийшов син Юй, який продовжив боротьбу з потопом, а Гунь перетворився на трилапу черепаху («драконоподібна ящірка») або, за іншою версією, на жовтого дракона (жовтий колір був кольором його предка Хуан-Ді) і занурився у водяну безодню [139, І, 341].
Етимологічно ім’я Юй також має відношення до земноводних істот. Вийшовши з черева свого драконоподібного батька, пов’язаного з безоднею (образ широко відомий у християнській традиції), Юй мав вигляд дворогого дракона (що дуже нагадує один з образів новозавітного Апокаліпсиса: «І побачив я іншого звіра, який виходить із землі; він мав два роги... і говорив як дракон» (Апок., 13, 11-12). Верховний владика наказав Юй завершити справу батька. У цьому йому допомагав жовтий дракон (тобто, очевидно, сам Гунь), який повз попереду й хвостом креслив напрямок для майбутніх потоків води. За Юй повзла драконоподібна ящірка-черепаха, тягнучи на спині глину. Юй допомагали різні водяні духи, а також чорна змія й кабан (свиня). Однак він не міг упоратися зі стихією, що вирувала, і змушений був викликати на допомогу богів Піднебесної, які допомогли зупинити потоп. Згодом Юй став засновником легендарної китайської династії Ся. Його атрибути — рівень і мотузка містилися ліворуч від нього, а циркуль і косинець — праворуч (на диво нагадують масонські символи) [139, ІІ, 653]. Юй приписується поділ Китаю на 9 областей, прокладення 9 основних доріг, огородження насипами 9 озер, вимір 9 гірських вершин, а також виготовлення 9 бронзових триніг, кожну з яких могли зрушити з місця тільки 9 тисяч чоловік.
Постійне повторення числа 9 указує, на думку дослідників, на водно-хтонічний характер цього божества [143], схожого на шумерського бога Енкі й західносемітського бога злого начала Ямму-Яхве. Це божество могло потрапити до давніх китайців з доісторичних кам’яномогильних сюжетів, які занесли сюди ранні індоєвропейці (можливо, тохари, що зникли). Відомі, наприклад, тохарські священні тексти Західного Китаю [81, 79—83], а на думку відомого дослідника Я. Уленбрука, індоєвропейці проникли в Китай ще за часів міфічного імператора Фу-Сі близько 2850 р. до н. е. [100, 30].Отже, Китайський потоп пов’язаний з «Жовтим імператором» Хуан-Ді (він же бог-громовержець) і його нащадками: онуком (або правнуком) Чжуань-Сюєм, сином Чжуань-Сюя — Гунем і сином Гуня — Юй. Юй — засновник династії Ся. Ся — це протокитайське плем’я, яке очолило наприкінці III — на початку II тисячоліття до н. е. союз племен у районі середнього плину ріки Хуанхе [12, 1171]. Іншими словами, китайський потоп відрізняється від розглянутих нами потопів — він стався не раніше III тис. до н. е. Можливо, саме цим пояснюється й початок давньокитайського календаря, що веде літочислення з 2637 р. до н. е., тобто значно пізніше інших відомих календарних систем давнього світу.