Прометей: давньогрецькі паралелі нартського епосу
В образі Прометея, відзначає О. Лосєв у «Міфах народів світу», безсумнівні риси давнього доолімпійського божества, яке корениться в балканському субстраті (що належить, як зазначалось, до іберійсько-кавказького кола), заступника місцевого (тобто доіндоєвропейського) автохтонного населення [90, II, 337].
У грецькій міфології Прометей є сином титана Іапета й океаніди Климе- ни (за іншою версією, богині правосуддя — титаніди Феміди), двоюрідним братом Зевса (або його дядьків). Титани — це, як уже зазначалося, боги першого покоління, народжені землею Геєю і небом Ураном: шість братів (Океан, Кой, Крий, Гіперіон, Іапет, Кронос) і шість сестер-титанід (Тефіда, Феба, Мнемосина, Тейя, Феміда, Рея), які взяли шлюб між собою і народили нове покоління богів: Прометей, Геліос, Літо, Музи та ін. Імена титанів пов’язані, можливо, із сонячним жаром або пануванням, догрецького походження. Як ми вже знаємо, молодший з титанів Кронос (Сатурн) за намовою матері Геї серпом оскопив батька Урана, щоб припинити його нескінченну плідність, і посів місце верховного бога серед титанів. Народженому від Кроноса і Реї Зевсу (Юпітеру), у свою чергу, судилося позбавити влади батька і стати на чолі нового покоління богів — олімпійців. Титани (крім Океану) виступили з Офрійської гори: боги, народжені Кроносом і Реєю, — з Олімпу (звідси, пояснює О. Лосєв, їхня назва олімпійці). Битва (титаномахія) між титанами й олімпійцями тривала 10 років, поки на допомогу Зевсу не прийшли сторукі — три чудовиська, породжені, як і титани, Геєю й Ураном. Переможені титани були скинуті в тартар (простір у самій глибині космосу, нижче Аїда), де їх охоронцями стали сторукі.
Титани — це архаїчні боги, які уособлюють стихії природи з усіма її катастрофами. Первісна дикість титанів, головним знаряддям яких була їхня груба сила, поступається місцем героїзмові олімпійського періоду грецької релігії.
Найімовірніше, в цьому процесі відобразилася боротьба догрецьких (можливо, іберійсько-кавказьких) богів балканського субстрату з новими богами грецьких, індоєвропейських племен, що увійшли з півночі [90, II, 514].Братами Прометея були Менетій (скинутий Зевсом у тартар після титано- махії), Атлант (засуджений Зевсом підтримувати небесне склепіння), Епіметей (чоловік Пандори — першої жінки, створеної Афіною і Гефестом за наказом Зевса для помсти людям) [90, II, 337]. Ім’я Прометей означає «мислячий наперед», «той, хто передбачає» (на противагу Епіметею, «мислячий після»). Він не бере участі у війні титанів проти олімпійців і навіть добровільно вступає з олімпійцями в союз, тим самим протиставляючи себе колишнім хтонічним родичам. Проте він жаліє й Атланта, і чудовисько Тифона, жорстоко покараних Зевсом, а також покрови- тельствує людям, творцем яких він є за рядом свідчень. Звідси його протиставлення Зевсу — батькові богів і людей. Згідно з деякими джерелами, що наводить О. Лосєв, Прометей як найдавніше божество сам виліпив перших людей із землі і води за подобою богів, але зробив це з волі Зевса. До того ж він краде в бога вогню і ковальської справи Гефеста й Афіни (богиня мудрості і справедливої війни) їх «премудре уміння» разом з вогнем і навчає людей зводити будинки, будувати кораблі, опановувати ремесла, носити одяг, лічити, писати і читати, розрізняти пори року, приносити жертви богам і ворожити [90, II, 335], тобто діє як класичний деміург.
Проте в інших джерелах початки державності і порядку, а також моральні якості людини пов’язані не з дарунками Прометея, а з діяльністю Зевса. Згідно з цими джерелами Прометей не зумів вкласти людям сором і правду, які ввів серед людей Зевс через Гермеса (Меркурія). Водночас удосконалювати створений ним людський рід Зевс не захотів, а вирішив знищити його і створити новий. Так, відомий міф про те, як Зевс, розсердившись на людей, послав на них потоп, від якого уціліла одна пара — подружжя Девкаліон і Пірра (тобто син Прометея і дочка Епіметея), які стали прабатьками нового людського роду (отже, Прометей тепер уже через свого сина знову бере участь у створенні людей).
Як свідчить О. Лосєв, у давньогрецьких міфах Прометей — благодійник людства і поблажливий заступник своїх творінь ще догероїчної пори, а Зевс — невблаганний і суворий, він не раз знищує покоління людей. Зевс є родоначальником покоління героїв розвиненого патріархату, в якому Прометей посяде досить скромне місце поруч зі значно більшими постатями Гефеста й Афіни (з Гефестом Прометея ріднив їхній загальний зв’язок з вогнем, а з Афіною — божественна мудрість) [90, II, 335].За викрадення в богів вогню і передачу його людям Зевс карає Прометея тим, що приковує його до гір Кавказу (у межах Скіфії), де орел клює йому печінку. Щоб помститися людям і Прометею, боги посилають на землю першу жінку — Пандору — носительку лих. Але Прометей є хранителем давньої таємниці, він знає, що влада Зевса не вічна, як і влада його попередників, бо це воля мойрів і ериній. Ця давня таємниця така: одруження Зевса приведе до народження могутнього сина, який скине батька. Тому Зевс відправляє свого сина Геракла визволяти Прометея в обмін на розкриття цієї таємниці. Допомагає Прометею і кентавр Хірон, син Кроноса (Сатурна). Прометей так і не став олімпійським божеством (хоча між ним і Зевсом відбулося примирення) і уособлював догероїчний період давньогрецької міфології, набуваючи з часом (особливо в римський період) рис зухвалого ошуканця, який вклав у людину «злість» і «божевілля» і піклується тільки про його тіло, що призвело до ворожнечі між людьми і до всіх інших лих людського життя [90, II, 339—340].
