Головні герої і подвиги
Значне місце в нартському епосі, як уже зазначалося, належить боротьбі нартів з велетнями. У нартському епосі (осетинський варіант) їх називають ваюг (або уаїг). Уаїг — це одноокий велетень-циклоп, велетень зі строкатою бородою і навіть семиголовий велетень.
Уаїги населяють вежі, замки, печери, ведуть боротьбу з нартами і зазнають від них поразок, бо дурні й незграбні. Осетини, наприклад, уявляли ваюгів високими на зріст людьми у чорних бурках, які часто селяться в житловому будинку, завдаючи неприємностей його мешканцям. В епосі відомі уаїги — Тихіфирт Мукара (його предкам нарти платили данину дівчатами), Сай- наг-Алдар, якому нарт Батразд відітнув праву руку за кров батька, Алаф, що повадився ходити до нартів на танці, де ламав ноги нартській молоді [90, II, 543].Відомі й інші подвиги нартів. Так, герой адигського нартського епосу Уазир- мес (відповідає осетинському Уризмалу) вбиває бога зла Пако, наздогнавши його в небі у його палаці та відрубавши йому голову. Бог зла Пако антропоморфний, чоловічої статі (його епітет — «цапина борода») і перебуває то на землі, то на небі. Його охоронцями є орел і дракон. Як космічне божество Пако посилає на землю удари грому, заливає її зливою або висушує суховієм. Його дії спрямовані проти нартів: він відбирає в них вогонь, викликає безплідність жінок і тварин. За одним з варіантів сказань Пако прикував до гори Ошхамахо (Ельбрус) Насрен-жаче, який виступив проти нього. Від Пако нартів урятував Уазирмес — син нарта Пизгаша і дочки морської богині Мигазеш. Уазирмес — брат і чоловік Сатаній, мудрий старець із золотими вусами, із золотим ціпком, проводир нартів (але за своїм значенням поступається Насрен-жаче) [90, II, 274, 543].
Насрен-жаче («Насрен-борода») в адигському нартському епосі — глава нартів, богоборець. Він постає сивобородим старцем, патріархом, організатором мирного і військового життя нартів, користується серед них і богів великим авторитетом.
За одним зі сказань, Насрен-жаче наважився скинути панування бога Тха (за іншими варіантами, намагався проникнути на Ошхамахо — місцеперебування богів, де вступив у сутичку з богом зла Пако, котрий украв вогонь у нартів). Розгніваний Тха прикував його до вершини Ошхамахо ланцюгами, де орел клює дзьобом серце богоборця. Звільнив Насрен-жаче нарт Батраз. З Насрен-жаче схожі згадувані вже абхазький Абрскил і грузинський Амірані, а також давньогрецький Прометей [90, II, 203].Батрадз (близький адигському Батразу, абхазькому Цвіцве, чечено-інгусько- му Хамчий Патаразу) є героєм осетинського нартського епосу, сином Хаміца, який народився зі спини останнього (вискочив звідти розпечений як вогонь). Сатана закидає Батрадза в море, і перші роки дитинства він проводить у будинку володаря водяного царства Донбеттира, а потім оселяється серед нартів. Сатана заміняє йому матір. Щоб стати непереможним, Батрадз загартовує себе в горні небесного коваля Курдалагона. Живучи переважно на небі, Батрадз на заклик нартів блискавкою падає на землю і здійснює подвиги. Як бог грозовиці Батрадз бореться з християнськими божествами, зокрема з Уациллою [90, I, 164]. Уацилла («божество», «божественний»; Ілла, ім’я пророка Іллі) — це бог-громовержець, заступник хлібних злаків і родючості. У нартському епосі Уацилла — небожитель, дружить з нартами, але після прийняття християнства (Х ст.) уже як християнізоване божество бореться з ними. Уацилла роз’їжджає небом і скеровує свої стріли — громові удари на землю, винищуючи злих духів. Щоб уникнути гніву Уацилла, вбитого громом не оплакували, а водили довкола нього хоровод з піснями і потім ховали на місці смерті [90, II, 543-544].
На думку Б. Калоєва, в образі Батрадза найяскравіше відображена боротьба християнської релігії з язичеською і торжество першої. Загибель Батрадза, як і всіх нартів, у цій боротьбі означає поразку язичеських поглядів, що відбулася в VIXI ст. [90, I, 165].
Ще одним з головних героїв нартського епосу є адигський Сосруко (аналогічний осетинському Сослану, абхазькому Сасрикве, чечено-інгуському Сеску Солсу), чудодійно народжений з каменю, заплідненого пастухом, який спалахнув пристрастю до Сатаній.
Сосруко виступає як культурний герой, повертаючи нартам вогонь і насіння проса, обдаровуючи людей напоєм сано, відібраним ним у богів. Як твердить релігієзнавець М. Міжаєв, Сосруко часто діє, вдаючись до хитрощів, а також за допомогою магії. При цьому в образі Сосруко виявляються риси солярного божества: верх його шапки — сонце, він — власник талісмана, сяючого як сонце. У Сосруко простежуються також у рудиментарній формі деякі функції деміурга, властиві богові сонця. Сосруко і його коня занапащають нарти (за одним з варіантів, інижі), що вивідали їхні вразливі місця через бабу-відьму. Пораненого Сосруко нарти закопують живим у землю, де він і продовжує жити. Щовесни Сосруко прагне вирватись на білий світ, щоб знищити усіх, хто чинить на землі несправедливість [90, II, 464].Для того щоб краще зрозуміти нартський епос іберійсько-кавказьких народів, який зберігся донині лише фрагментарно, ми звернемося до образу більш відомого героя вже іншої давньогрецької міфології — Прометея, що, як твердять сучасні дослідники, є дуже давнім доолімпійським божеством, яке має глибинні, найімовірніше, іберійсько-кавказькі корені.