Міфи про першоелементи

Вогонь

Міфи про походження Вогню поширені всюди, при цьому най­частіше в них присутній мотив викрадення: якась ісгота (що ви­конує функцію культурного героя) викрадає його в іншої істоти і передає лю­дям.

«хазяйкою вогнища» є відомі жіночі статуетки епохи верхнього палеоліту і пізніших часів (вже згадувані «палеолітичні Венерн»): іх нерідко знаходили у давніх житлах поблизу вогнища [62. II. 239—240].

Повітря

Як і Вогонь, Повітря є однією з фундаментальних стихій світо­будови і співвідноситься з чоловічим, легким, духовним началом на противагу Землі та Воді, що належать найчастіше до начала жіночого, важ­кого. матеріального.

Повітря символізується у вигляді дихання, повівання, вітру, які асоцію­ються з життям, животворним духом, еманацією. Цей мотив присутній у ба­гатьох космогонічних міфах. Повітря розуміється і як місце проживання безлічі духів. серед яких розміщують і душі померлих (62,1, 241].

Вода

Вода с однією з фундаментальких стихій світобудови, першо­основою. початковим станом усього сущого, еквівалентом пер­вісного хаосу (62, І. 240]. У більшості міфологій зустрічається мотив підняття світу (Землі) з дна первісного світового океану. Водне чудище часто-густо по­стає як «партнер» бога-творця у деміургічному двобої і водночас як матеріал для побудови світу. Вода — це середовище, агент і принцип загального зачат­тя і породження. Проте зачаття потребує як жіночого, так і чоловічого начал: звідси — подвійність міфологічного і релігійного значення Води.

У ролі жіночого начала Вода постає як аналог материнського лона, а та­кож оплодотворюваного світового яйця. Вода може ототожнюватися із Землею як іншим втіленням жіночого начала.

Вода як «волога» взагалі, як найпростіший рід рідини є еквівалентом усіх життєвих «соків» людини, насамперед крові. Як зазначає С. Лверинцев, з моти­вом води як первоначала співвідноситься її значення для акту обмивання, що повертає людину до початкової чистості. Водночас водна безодня або чудище, що її уособлює, символ небезпеки або метафора смерті. З поєднанням у міфології Води мотивів народження і родючості з мотивами смерті пов'язане розрізнення живої і мертвої води. Як безодня хаосу Вода є зоною опору владі бога-де.мі'урга. Нарешті, як початок усіх речей, Вода ознаменовує і їхню заги­бель, оскільки з нею пов'язаний мотив всесвітнього потоп)' (62, І. 240].

Земля

Поряд з Вогнем. Повітрям і Водою Земля є однією з основних стихій світобудови (62. І. 466]. Багато сюжетів з участю обожне­ної Землі містять космогонічні міфи, де союз Неба і Землі, від якого пішли реш­та богів, став початком життя у Всесвіті. Персоніфікована в образі богині — дружини Неба. Земля фігурує в міфологіях майже усіх народів. Досить поши- роним с уявлення про виникнення Землі з вод світового океану, звідки її добу­ває той або інший міфологічний персонаж.

Проте Земля не лише дружина Неба (або. згідно з іншими варіантами. Сонця), що бере участь у творенні космосу, вона й родючий грунт, а також над­ра, які часто співвідносяться з пеклом. При поділі космосу на небо, землю і пекло Земля (середня зона) розглядається як місце проживання людей; розта­шування Землі, оточеної світовим океаном, є серединним і для горизонтальної проекції космосу. В усіх Міфологічних системах присутні також уявлення про зв'язок Землі з різноманітними хтонічними чудовиськами і докосмічними істо­тами. про близькість Землі до первісного хаосу, що свідчить про її подвійну роль у створенні світу (62.

У деяких етнічних традиціях міфологізуються й набувають ве- Мінерали

ликої сакральності мінерали. Особливе значення мають коштовні '

й напівкоштовні камені. Давня близькосхідна традиція знає безліч прикладів, коли мінерали уособлюють міфопоетичиі СИМВОЛИ. Можна також зазначити істотну роль цінних каменів (яспіс, сардис, смарагд сапфір, халцедон, сар­донікс, сердолік, хризоліт, вірил. топаз, хризопрас, гіацинт, аметист, перла) у біблійних текстах. Ще помітніша роль мінералів у традиціях Південно-Східної Азії і Далекого Сходу, насамперед у Стародавньому Китаї, де особливе місце належить нефриту. Меншу роль, ніж коштовні камені, відіграють копалини, що мають корисні властивості (наприклад вугілля, нафта, асфальт, які використо­вувалися з метою не тільки побутовою, а й ритуальною і медичною). Особливо наголошується в міфах на зв'язку цих мінералів з підземним світом, з вогнем, з гірськими та підземними міфологічними істотами [62. П, 151 ].

Метали

Як елементи міфологічної системи метали можуть функціонува­ти в кількох аспектах. Іноді вони утворюють особливий «мета­лічний» код з 3-7 одиниць, що співвідносяться з відповідними одиницями інших міфопоетачних кодів — колірного, сезонного, астрального, божественно­го, пов'язаного зі сторонами світу тощо. Так, алхіміки вірили у містичний зв'я­зок семи металів із сімома основними планетами та з сімома божественними персонажами: мідь — Венера. золото — Сонце, залізо — Марс, свинець— Са­турн, ртуть — Меркурій, срібло — Місяць, олово — Юпітер. Разом з тим мета­ли поставали і як одиниця більшого «елементного« коду. У ньому' метали, що співвідносяться з планетою Венера, протиставлялися дереву (Юпітер), вогню (Марс), землі (Сатурн) і воді (Меркурій). У міфах і міфологічних уявленнях най­частіше зустрічаються такі метали, як золото, срібло, мідь і залізо (62. II, 146].