Міфи творення
^Іайзначніші цикли культових міфів Стародавнього Єгипту — це, по-перше, міфи про створення світу, по-друге — про сонячних божеств і по-третє — про Осіріса. Вважалося, що світ споконвічно являв собою хаос, первозданну безодню вод Нун.
Із хаосу вийшли боги, які створили землю, небо, людей, тварин і рослини. Першим богом було Сонце, яке виступає здебільшого в ролі деміурга. В одному з міфів мовиться, що з вод вийшов пагорб, на якому розкрилася квітка лотоса, а звідти з’явилося дитя (сонце — Ра), «освітивши землю, що перебувала в мороці». В інших міфах поява сонця пов’язується з яйцем, яке зніс на посталому з хаосу пагорбі птах «великий Гиготун». Існував міф, за яким сонце було породжене у вигляді теляти велетенською коровою-небом. Поряд з цим існували уявлення про богиню неба — жінку, яка вранці народжує сонце, увечері ковтає — внаслідок чого настає ніч — і наступного ранку знову народжує його. У деяких міфах прабатьками є чоловічі божества. Так, у геліопольському міфі бог Атум, ототожнений із сонцем Ра і посталий із хаосу Нуна, сам себе запліднив, проковтнувши власне сім’я, і народив, виплюнувши з рота, перших богів: пару Шу і Тефнут (бога повітря і богиню вологи). Ті, своєю чергою, породили іншу пару: бога землі Геба і богиню неба Нут, у яких народилися Ісіда і Нефтида, Осіріс і Сет. Ці боги становлять славнозвісну геліопольську «дев’ятку» — енеаду, вшановувану в усьому Єгипті і незмінно присутню в релігійних текстах. Боги енеади вважалися першими царями Єгипту [90, І, 423].Дев’ять споконвічних богів міста Геліополь (Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Осіріс, Ісіда, Сет, Нефтида) становлять найдавнішу відому нам у Єгипті теогоніч- ну і космогонічну системи. На кшталт геліопольської в інших містах створювалися свої дев’ятки (енеади) богів [90, ІІ, 663]. Проте в місті Гермополь (єгип. Хемену, букв. «вісім») існувала вісімка (огдоада) споконвічних богів, що охоплювала чотири пари космічних божеств, з яких виник світ.
Боги зображувалися з головами жаб, а богині — з головами змій. Їхні імена відомі з «Текстів саркофагів»: Нун і Наунет (водяна стихія), Ху і Хаухет (нескінченність і простір), Кук і Каукет (морок), Амон і Амаунет (приховане). Остання пара, ймовірно, замінила богів Ніау і Ніаут (заперечення, ніщо) і була зарахована до огдоади фіванськими жерцями. З перетворенням у період Нового царства Амона на головного бога Єгипту був створений міф про виникнення огдоади на чолі з Амоном у Фівах [90, ІІ, 238].У мемфіському міфі про створення світу, який належить до Стародавнього царства, деміургом є місцевий бог Птах. На відміну від Атума, Птах, який створив перших вісьмох богів, попередньо задумав творення у своєму серці (серце — «осердя думки») і назвав їхні імена своєю мовою (Птах творив «мовою і серцем», тобто думкою і словом). У такий самий спосіб він створив і увесь світ: землю і небо, людей, тварин, рослини, міста, храми, ремесла і мистецтва, заснував культи богів. У цьому міфі Птах наділений усіма атрибутами царя-деміурга.
У період Нового царства з піднесенням ХУІІІ (Фіванської) династії (ХУІ- ХІУ ст. до н. е.) у ролі деміурга утверджується ототожнюваний з Ра фіванський бог Амон, якого називають царем усіх богів. З Амоном ототожнюється фараон, названий його сином. З міфами про створення світу тісно пов’язані міфи про сонячних богів [90, І, 424].
Солярні міфи
Солярні міфи відображають дві групи уявлень: про зміну пір року (стародавніші) і про боротьбу сонця з мороком і злом, уособлених як чудовиська і різні страхітливі тварини, особливо змії. Одним з най- небезпечніших ворогів Ра є владика підземного світу величезний змій Апоп. До релігійних міфів про боротьбу сонця з ворогами належить також міф про Гора Бехдетського, що вважався сином Ра і вшановувався як сонячне божество, втілене в образі сокола. У цьому міфі Гор виступає не тільки як син Ра, а й як сам Ра, зливаючись з ним в одне синкретичне божество. Міф оповідає про те, як Гор перемагає всіх ворогів великого бога, що перетворилися на крокодилів і гіпопотамів. Знищується і ватажок ворогів Сет — уособлення всіх чудовиськ. У період становлення давньоєгипетської держави перемога Гора інтерпретується як перемога в боротьбі за об’єднання країни, а Гора почали вшановувати як бога — заступника загальноєгипетської царської влади [90, І, 425].