Джерела
Формування єгипетської релігії та міфології почалося, як вважають сучасні дослідники, у VІ-ІV тис. до н. е. У кожній області (номі) складається свій пантеон і культ богів, втілених у небесних світилах, каменях, деревах, звірах, птахах, зміях тощо.
Сам ном також персоніфікується в образі певного божества (наприклад, богинею Гермопольського нома вважалась Унут, якій поклонялися в образі зайця). Пізніше місцеві божества здебільшого групуються у тріади на чолі з бо- гом-деміургом, покровителем нома, навколо якого створювалися цикли релігійно-міфологічних сказань (наприклад, фіванська тріада: бог сонця Амон, його дружина Мут — богиня неба, їхній син Хонсу — бог місяця; мемфіська — Птах, його дружина Сехмет — богиня війни, їхній син Нефертум — бог рослинності та ін.). Жіночі божества, як правило, виконували функції Богині-Матері (особливо Мут, Ісіда). Небесне склепіння зазвичай уявлялось як корова, вкрита зірками, але іноді його уособлювали з жінкою — богинею Нут, яка, вигнувшись дугою, кінцями пальців рук і ніг торкається землі. Утіленням землі в одних номах був бог Геб, в інших — Акер. Ніл, що протікав на землі, уособлювався в образі бога Хапі, який сприяв урожаю своїми благодатними повенями. Сам Ніл також населяли добрі та злі божества в подобі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій та ін. Родючістю полів відала богиня Рененутет — володарка засіків і комор, їй поклонялися в образі змії, що з’являється на полі у жнива, спостерігаючи за ретельним збиранням врожаю. Врожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї [90, І, 421].Уявлення про загробне життя
Значну роль у єгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. Його необхідні умови — збереження тіла померлого (звідси звичай муміфікувати трупи), забезпечення житла для нього (гробниці), їжі (принесені живими заупокійні дарунки і жертви).
Пізніше виникають уявлення про те, що померлі (тобто їхня ба — душа) вдень виходять на сонячне світло, злітають на небо до богів, мандрують підземним царством (дуат). Сутність людини мисли- лася в нерозривній єдності її тіла, душ (яких було кілька: ка, ба), імені, тіні. На душу, яка мандрує підземним царством, чигають усілякі чудовиська, врятуватися від яких можна за допомогою спеціальних заклинань і молитов. Над покійним Осіріс разом з іншими богами вершить загробний суд. У його присутності відбувається психостасія: зважування серця померлого на шальках, урівноваже-них істиною (зображенням богині Маат або її символами). Грішника пожирало страшне чудовисько Амт (лев з головою крокодила), праведник оживав для щасливого життя на полях іару («поля раю»). Виправданим на суді Осіріса міг бути тільки покірний і терплячий у земному житті, той, хто не крав, не зазіхав на храмове майно, не повставав, не говорив зла проти царя та ін., а також «чистий серцем» [90, І, 421].
Зоо- й антропоморфні риси єгипетських божеств
До найвшановуваніших тварин у єгипетській релігії — утілень різних божеств — належали бик (Апіс, Мневіс, Бухіс, Бата) і корова (Ха- тор, Ісіда), баран (Амон і Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), лев (утілення багатьох божеств: Тефнут, Сехмет, Хатор та ін.), шакал (Анубіс), сокіл (Гор), ібіс (Тот) та ін. Пізніше відбувалася антропоморфізація пантеону, однак зооморфні риси у зовнішності божеств не були повністю витіснені й зазвичай поєднувалися з антропоморфними (наприклад, Баст зображувалась як жінка з котячою головою, Тот — людина з головою ібіса та ін.). Культ бика у давнину пов’язаний, імовірно, з ушановуванням вождя, з виникненням давньоєгипетської держави почав зближуватися з культом фараона. У ранніх текстах цар називався «тельцем». В образі змій утілювались і добрі, і злі божества. Главою всіх ворогів сонця — Ра вважався величезний змій Апоп, що уособлював морок і зло. Водночас в образі змії вшановувалися богиня родючості Рененутет, богиня — охоронниця цвинтарів Меріт- сегер, Ісіда і Нефтида — захисниці Осіріса і, отже, будь-кого з померлих, богиня Уто — покровителька Нижнього Єгипту, охоронниця Ра і фараонів, та ін.
[90, І, 422].Головні божества Єгипту
З розвитком давньоєгипетської держави культи численних місцевих божеств зберігали своє значення, але вшановування деяких з них поширилося за межі окремих номів і навіть набуло загальноєгипетського значення. З утвердженням V династії Стародавнього царства, яка походила з міста Геліополя, центру вшановування Ра, він став головним божеством Єгипту. В епоху Середнього царства й особливо з часу правління XVIII (Фіванської) династії Нового царства головним богом визначається інший бог сонця — фіванський Амон (фараони Середнього і Нового царства походили з Фів). Осіріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е. стародавнього бога — покровителя померлих Анубіса — шакала, який вічно снує цвинтарем (що перетворився на бога — хранителя некрополя і захисника Осіріса у присвячених йому містеріях), а також абідоського бога мертвих Хентіа- менті, прийнявши епітет «перший на Заході» (тобто «перший з мертвих»). Піднесення нових релігійних і політичних центрів, розвиток богословської думки супроводжувалися процесом злиття, синкретизації богів. Наприклад, з Амоном ототожнюються Ра, Монту, Птах, Гор, з Ра — Атум, Гор, Амон, Осіріс, Птах та ін. (рис. 58) [90, I, 422].
Рис. 58. Основні єгипетські божества та їхні символи