Культ Осіріса
Третій основний цикл релігійних міфів Стародавнього Єгипту пов язаний з Осірісом. Культ Осіріса — культ продуктивних сил природи і землеробства, рослинності, що в’яне й воскресає.
Ці функції Осіріса відбилися в надзвичайно поширеному сказанні, яке описує його смерть і відродження. Осіріса, який щасливо царює в Єгипті, підступно вбив його молодший брат, злий Сет. Сестри Осіріса Ісіда (і водночас його дружина) і Нефтида довго шукають тіло вбитого, а знайшовши, оплакують. Ісіда зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гор вступає в боротьбу із Сетом, на суді богів він за допомогою Ісіди домагається визнання себе єдиним правомочним спадкоємцем Осіріса. Перемігши Сета, Гор воскрешає батька. Проте Осіріс, не бажаючи залишатися на землі, стає царем потойбічного світу і верховним суддею над померлими. Трон Осіріса на землі переходить до Гора.Уже в епоху Стародавнього царства фараонів за життя сприймають як «служителів Гора» і спадкоємців його влади, а померлих ототожнюють з Осірісом. Фараон завдяки магічному поховальному обряду також оживає після смерті, як ожив Осіріс. Починаючи з епохи Середнього царства, з Осірісом ототожнюється не тільки фараон, а й кожен померлий єгиптянин. Культ Осіріса стає центром усіх заупокійних вірувань. Пов’язані з Осірісом міфи відбилися в містеріях і численних обрядах [90, І, 426].
Містерії (від грецьк. — «таємниця», «таїнство») були, як уже зазначалося, таємними релігійними обрядами, в яких брали участь тільки посвячені — місти. У Стародавньому Єгипті існували містерії Ісіди й Осіріса, у Вавилонії — містерії бога-пастуха Думузі (Таммуза), у Давній Греції — елевсинські, орфічні, самоф- ракійські містерії, у Стародавньому Римі — містерії Вакха, Аттіса та інших божеств, пов’язаних з родючістю, силами природи, що вмирають і воскресають [18, 738]. Наприклад, Думузі, або Таммуз у багатьох народів Передньої Азії був божеством з характерними рисами бога родючості, як і давньоєгипетський Осіріс.
Відповідно до шумерських релігійно-міфологічних текстів (відомих уже з ІІІ тис. до н. е.) бог-пастух, коханий і чоловік богині Інанни, був відданий нею в підземне царство як «заміна» її самої; але Думузі, як ми пам’ятаємо, проводить під землею лише півроку, а потім повертається на землю (бог, що вмирає і воскресає), інші півроку його заміщає там сестра Гештінанна. За Біблією (Єзек., 8, 14), біля північних воріт Єрусалимського храму Яхве жінки оплакували Таммуза (Фаммуза), який також постає в ролі бога, що вмирає і воскресає. Ймовірно, цей культ був поширений і серед сиро-арамейського населення Сирії та Месопотамії в І тис. до н. е. — І тис. н. е. Аналогічний біблійному обряд існував у Північній Месопотамії ще в Х ст. у сабіїв: жінки оплакували Таммуза, якого вбив його володар, розмолов кістки й пустив їх за вітром. У сирійських авторів середини І тис. н. е. згадується міф, за яким Таммузові була віддана в дружини Балтін, але її покохав Баалшамін (Баалшамем), і Таммуз змушений був тікати. У деяких літературних традиціях (наприклад, в Оригена) Таммуз ототожнювався з Адонісом [90, ІІ, 491]. Подібні функції у стародавніх єгиптян виконував і Осіріс, якого, на думку Плутарха, «найправильніше ототожнювати з Діонісом», а останнього, згідно з давньогрецьким філософом Гераклітом, — з Гадесом (Аїдом), тобто богом підземного царства мертвих. Тому Плутарх робить висновок, що Осіріс (і одна з його пізніших іпостасей — Серапіс) «не хто інший, як Плутон, а Ісіда — Персефона» [127, 400-401].Уявлення про Осіріса-Діоніса як про бога родючості було перенесене й на фараона, який вважався магічним осердям родючості країни і тому брав участь в усіх основних обрядах землеробського характеру. Значне поширення культу Осіріса позначилось і на уявленнях про Ісіду. Її шанували як люблячу сестру й без- завітно віддану дружину Осіріса, турботливу матір Гора і водночас велику чарівницю. У греко-римську епоху вона перетворилася на всеєгипетську Велику Боги- ню-Матір, а її культ поширився далеко за межі Єгипту.