Культи Стародавньої Нубії
Багатьом персонажам єгипетської релігійно-міфологічної системи поклонялися в сусідніх країнах, зокрема в Куші (Стародавній Нубії), що досить довго перебував під владою Єгипту. Державним богом Куша був Амон, його оракули обирали царя.
У численних місцевих формах розвивався культ Гора, що потрапив у Куш ще в епоху Стародавнього царства. Популярними були міфи про Ісіду, Осіріса і Гора, причому Ісіда вважалася покровителькою царської влади (з нею порівнювалася й ототожнювалася цариця-мати). Місце Осіріса нерідко посідали місцеві божества (Апедемак, Аренснупіс, Дедун, Мандуліс, Себуїмекер). Вшановувалися також у Куші Ра, Онуріс, Тот, Птах, Хнум, Хапі, Хатор. Жителі Куша сприйняли і багато уявлень єгиптян про потойбічне життя і суд, який Осіріс вершить над померлими [90, І, 427].Тривалий період єгипетського панування в Куші й особливо в його північних районах істотно позначився на розвитку цих областей і насамперед на релігійній ідеології [69, 424]. Понад 20 храмів було споруджено тільки між першим і другим порогами (усього на території Стародавнього Куша було шість порогів). Історично склалося так, що Куш був поділений ніби на дві половини: північні райони довгий час перебували під владою Єгипту, тоді як у південних панування єгиптян було порівняно короткочасним (тому саме там виникло самостійне царство з центрами в Напаті і Мерое). Ймовірно, цим пояснюється велика кількість локальних божеств Куша.
У Стародавній Нубії не зустрінемо характерної релігійної доктрини, добре відомої в Єгипті (геліопольська, гермопольська, мемфіська або фіванська). Проте Амон як державний бог Куша чи не єдиний, на честь якого зводили храми і в північній, і в південній частині царства і вшановували в Куші в усі періоди його історії. Поява й поширення культу Амона в Куші збігається, як видно, з епохою XVIII династії, тобто часом повного розквіту його культу в Єгипті; він потрапив разом із фараонами-завойовниками в підкорені райони Куша, де богові Амону споруджували храми.
Насадження фараонами XVIII і XIX династій культу Амона, а також ритуалів, пов’язаних зі служінням йому, стали могутнім підмурком становлення релігії самостійного царства Куша. Після тривалої перерви, так званого темного періоду в історії Куша, коли були перервані його зв’язки з Єгиптом, за царів XXV династії культ Амона розквітне з новою силою [69, 425-428].Культ єгипетських фараонів у Куші вплинув на виникнення відповідної традиції серед кушитських царів. У храмах Єгипту володарі XXV династії зображувалися з характерним атрибутом бога Амона — рогом барана (отже, вони ніби зараховувалися до сонму богів). Ця традиція була продовжена й у царів мероїтсь- кої епохи. Тривале панування єгипетської релігії вплинуло і на формування культів місцевих богів: їхні атрибути — приставний хвіст, перука, накладна борода, скіпетр — точна копія єгипетських. Храми в Куші також будували за зразком єгипетських і змінювали лише в деталях під впливом місцевих географічних умов. Поховання всіх знатних людей Куша відбувалося за єгипетським ритуалом, зокрема й у пірамідах. Шакше кажучи, культура Напатсько-Мероїтського царства стала продовженням давніх єгипетських традицій. [монірно, Куш відіграв значну роль у збереженні й проникненні спадщини загиблої єгипетської цивілізації і вглиб Африканського континенту, і в греко-римський світ [69, 451-453].
Символ Гора — сонячний диск із розпростертими крилами, — вказує, можливо, на завершення одного глобального історичного циклу (вогонь — повітря — земля — вода) і початок нового. У доступних нам джерелах єгипетської міфології і релігії згадуються в ролі деміургів — творців Всесвіту — боги різної природи, що, ймовірно, вказує на їхню приналежність до різних метаісторичних періодів. Можливо, до одного з найдавніших шарів єгипетської релігійно-міфологічної системи належить богиня міста Саїс Нейт, яка водночас уособлювала жіноче і чоловіче начало, виконувала очевидні функції деміурга й мала титули «батька батьків» і «матері матерів».
До періоду, що характеризується приматом материнського права над батьківським, належать, очевидно, культи богинь-покро- вительок Нижнього і Верхнього Єгипту: Уто і Нехбет, наділених функціями Бо- гині-Матері і певним чином пов’язаних з культами змій. Із чоловічих персонажів до розряду деміургів належать, імовірно, божества більш пізніх, але все-таки дуже давніх періодів — місячний бог Мін, змієборець Онуріс, бог Мемфіса Птах, бог землі Татенен, бог родючості Хнум, а також солярні боги Амон, Атон, Атум, Ра, Хепрі, яких ми розглянемо далі.Навіть початкове ознайомлення з релігією Стародавнього Єгипту криє в собі чимало відомостей з інших релігійних систем минулого. Так, давньоєгипетські міфи про творення перегукуються із шумеро-аккадськими, об’єднані спільними мотивами первозданної безодні вод, з якої з’являється Сонце і послідовно пари перших божеств, з притаманними їм характерними астральними рисами. До того ж зустрічаються аналогії не тільки з шумеро-аккадською теогонією, а й із дошумерською, кам’яномогильного періоду, коли перші божества мали голови земноводних, зокрема змій. «Наскрізний» характер, який буквально пронизує багато відомих релігійно-міфологічних систем європеоїдів, має і дуже поширений образ Діоніса, що, очевидно, свідчить про універсальність основних божеств стародавніх пантеонів.
Проте вивчення єгипетської спадщини було б неповним без ознайомлення з шедеврами цієї унікальної людської цивілізації — храмами й пірамідами Стародавнього Єгипту, які дотепер вражають своєю монументальністю й високим мистецтвом виконання. Деякі з них ми й розглянемо в наступній главі.