Вогонь-Агні: предводитель Васу

Агні (давньоінд. «вогонь») — бог вогню, домівки, жертовного багаття у ведійсь­кій та індуїстській релігії. За кількістю згадувань у Ріґведі посідає друге місце після Індри (йому присвячено близько 200 гімнів).

• він народжений у водах, виник на небі, народився від самого себе;

• виник від тертя двох шматків деревини, що розуміється як акт зачаття;

• його батьки — Небо і Земля, він також син Дакши, Дакшини, Іли (Іди),

Прішні, жерця, жертводавця, вранішніх променів, рослин тощо;

• він єдиний (Бог) і множинний (жертовні багаття);

• у нього потрійна природа: він народився в трьох місцях (на небі, серед людей, у водах); в нього три житла, в нього трояке світло, три життя, три голови, три сили, три мови.

Багатоформність і абстрактність Агні сприяли розумінню його як все­осяжного начала, яке пронизує всю світобудову, або як світло, присутнє серед людей та всередині людини. Агні горить, сяє, освітлює, володіє всіма силами, заповнює повітряний простір, відкриває двері темряви, укріплює небо і землю, охороняє їх, сходить на небо, народжує обидва світи, живе у воді.

Зв’язки Агні з богами дуже різноманітні. У текстах він виступає спільно з Адітьями, Марутами, Індрою, Ямою, Сомою та ін., але ці зв’язки, як правило, не утворюють сюжету. В епічний період Агні зберігає свої функції, і його функція космічної сили вводиться в учення про чотири світові періоди — юги, а його функ­ція як вогненна стихія перетворюється на концепції п Яти елементів, з яких скла­дається світ. Як особливе божество Агні відходить на другий план, стаючи одним з чотирьох або восьми хранителів світу (локапала), і йому віддається у владу Півден­ний Захід, іноді і Схід. В деяких сюжетах Агні ховається у водах і проклинає рибу та жаб, спокушає дружин мудреців і народжує бога війни Сканду, перетворюється на голуба (Індра — на сокола), перевтілюється у жінку, зцілює Індру, є очільником Васу у війні з Гаваною, бере участь у створенні богині Калі та ін. Загалом культ обожненого вогню, як він засвідчений у Ведах, походить від періоду індоарійсь- кої єдності та виявляє надійні загальноіндоєвропейські паралелі [139, I, 36].

Однією з матерів Агні, як наголошувалося, є Іла (Іда) — богиня жертовного узливання і молитви у ведійських та індуїстських релігійно-міфологічних систе­мах. Вона — персоніфікація жертви молоком і маслом, їжі. Розпалює Ілу-Іду Агні. Її місце — на вогненному вівтарі, а її епітети — «маслянорука» і «маслянонога».

Іла багата дітьми та коровами, володіє довгим життям, вона — мати череди. У де­яких гімнах Іда утворює тріаду з Сарасваті і Бхараті (богиня мови і співу, можли­во, іпостась Сарасваті). Іла вважається дружиною Будхи (персоніфікація плане­ти Меркурій), від якого народила Пурураваса — першого царя Місячної династії. У «Шатапатха-брахманові» Іла дочка, а потім дружина прабатька людей Ману, який, врятувавшись від Великого потопу, приніс на горі Хімалая (очевидно, Гіма­лаї) жертву, кинувши у воду масло та сир, звідки і виникла Іла-Іда. У тому ж тексті батьком Іди називають пару богів Мітру-Варуну [139, I, 201-202, 504].