Резюме
Отже. у релігійно-міфологічних системах різних народів уральсько-алтайської мовної макросім'і, що с своєрідним містком, з одного боку, між тихоокеанськими і континентальними монголоїдами, а з іншого — між цими останніми і перехідними.
змішаними та європеоїдною расою, простежується подібність основних, найсуттєвіших, космологічних і антропогонічних мотивів.На початку всього сущого бачиться Батько-Небо і Мати-Земля як непер- соніфіковані вищі божества при провідній ролі небесного, иествореного, первісного Володаря світу. Народи урало-алтайської макросім'і шанували також Сонце і Місяць (причому Сонце вважалося матір'ю «великого володаря» Місяця, і лише пізніше його стали пов'язувати з чоловічим началом, а Місяць — з жіночим).
Небо і Земля первісно були злиті в одну масу, що являла собою, імовірно. безначальний Хаос, а при їх «поділі» з'явився вогонь (що дуже нагадує сучасну космологічну теорію Великого вибуху), після чого виникло все у світі. При цьому' формуючою силою була Земля (жіноче начало), а одухотворю- ючою — чоловіче Небо (такий самий мотив простежується в багатьох релігіях світу, згадаймо хоча б біблійне створення Адама з «праху земного», після чого Бог «вдихнув° у нього душу|. Тому мати (як згодом і дружина) першого чоловіка, за уявленнями давніх урало-алтайців, є представницею хшонічноі, земної сфери, а батько має небесне, уремічне походження.
Земля, вода, вогонь і повітря (тобто першоелементи, до яких іноді долають п'ятий — ефір) походять, за віруваннями калмиків, з Хаосу', що згустився під вітром (іншими словами, крім безначального і тому вічного Хаосу існувало джерело сакрального «вітру», що започаткувало диференціацію єдиного дотепер Хаосу' на першоелементи, з яких він складається).
Пантеони народів уральсько-алтайської сім'ї практично повсюдно очолює небесний Бог-творець, якому підпорядковуються всі божества (у тому числі Сонця і Місяця).
Усі пантеони мають тришарову структуру світу (верхній, середній і нижній шари), тому в багатьох релігійно-міфологічних системах цього регіону (наприклад, у давніх тюрків) з'являється божественна тріада: верховне божество — чоловіче Небо (жіноче начало уособлює богиня родючості), головне божество середнього світу — «Земля — Вода», володар нижнього світу — творець зла. При цьому світ створює володар верхнього світу за дорученням «Білої матері» (як оповідають міфи народів Поволжя), яка проживає у Світовому океані (тобто, імовірно, у первісному Хаосі). Іноді деміургами с водночас володарі верхньою і нижнього світів (як правило, брати), що спричинюється до появи »білого» і «чорного» людства (міф так само нагадує біблійну оповідь про нащадків Сіфа і Каїна) За біблійною «схемою» створюється і перша людина урало-алтайців, і дружина нього першопрсдка (з ребра). Існують міфи про скинення теперішнього володаря підземного світу з небес правителем сонячно- місячного світу, що нагадують біблійні оповіді про сатану і про «битву на небесах».В усіх міфологіях народів розглянутої макросім'ї є велетні, гіганти, які жили до появи сучасного людства. Цих первісних велетнів, як розповідають міфи хантів і мансі, розгніваний їхньою зухвалістю верховний бог знищив спочатку пожежею, а згодом потопом (можливо, ідеться про загиблу після виверження вулканів Лемурію і затонулу Атлантиду. Згадується також рідка вогняна маса, що відповідає, імовірно, опису вулканічної лави). Людину створив з ініціативи Землі, очевидно, бог Неба, який, проте, часто с сином колишнього деміурга, а Іноді навіть онуком ще давнішої істоти. Богиня Землі, як правило, дружина і сестра бога Неба, а бог підземного світу — його брат (як і боги Сонця. Місяця, вогню та грому|. Син небесного бога часто с покровителем і заступником людства.
У міфології урало-алтайських народів іноді простежується антагонізм (особливо в кетській релігійно-міфологічній системі) між богом Неба (часто уявляється абстрактним і «недіяльним»), Сонцем, громом, вогнем (загалом позитивним верхом, сходом або півднем), з одного боку, і Землею, Місяцем, водою (тобто негативним низом, північчю або заходом) — з іншого.
При цьому' дружина небесного бога пов'язується з якоюсь «змовою» проти нього разом з Місяцем. за що її виганяють на Землю, де вона стає головним носієм зла.У найдавніших міфах Сонце і Місяць зображаються жінками, у пізніших — подружжям У подальших архаїчних міфах Сонце персоніфікується в образі чоловіка, а Місяць — жінки. Земля і.моди виникли, за окремими оповідями, завдяки Сонцю. Водночас зазначається, що існувало кілька сонць. Пра- божество Ж завжди, як правило, пов'язане з Небом, повітрям. У міфах відбито боротьбу між Сонцем і Місяцем, в якій перемагає Сонце. Від бога Сонця залежить благополуччя людей, проте зазначається, що світ з часом загине саме від Сонця (можливо, від вогню). Сонце добре божество, а Місяць — сонце злих духів. Імовірно, в архаїчних міфах про боротьбу солярного і лунарного божеств відбилися перипетії протистояння матріархального і патріархального устроїв, а можливо, в них відбито якесь невідоме поки що космічне явище.
Космічні катастрофи (як колишні, так і майбутні) згадуються практично в усіх розглянутих релігійно-міфологічних системах Найчастіше йдеться про потопи (вважається, що їх було кілька) При цьому люди врятувалися на плоті, куди вони, як і біблійний Ной, узяли по представнику кожного виду тварин Із біблійними оповідями перекликається й міф про будівництво схожих на Вавилонську вежу сходів на Небо. На Небі, згідно з уральсько-алтайськими віруваннями, ближче до Землі (Небо має кілька шарів) живуть «хмарні.■?оди» (відповідають, імовірно, янголам). які с дітьми Творця; -людей вони вважають «нижніми жителями». Нижчий (підземний) світ населений різноманітними демонами. основний серед яких — чорний змій. Цей дуалізм дошаманського етапу розвитку релігійно-міфологічних уявлень виявляється також у поділі богів і духів на добрих (Небо. Сонце та інші небесні світила) і злих, главою яких є божество жіночої природи разом з різними дияволами і зміями.
Таким чином, дошаманський пласт охоплює архаїчні уявлення про походження Всесвіт)· і сотворіння Землі (вважається, що шаманські міфи виникли набагато пізніше.
Шаманство, можливо, виникло після глобальної катастрофи, комі функції колишніх священнослужителів перебрали на себе маги й чаклуни). В одному з архаїчних бурятських міфів, який належить, мабуть, до доби матріархату, стверджується, що творцем Землі була мати перших божеств на Небі, а дві її дочки породили всіх добрих і злих духів. За саамською версією, Бог- Батько доручає творення світу своєму Синові, а той передоручає його богині Землі.Загалом вища верства пантеону урало-алтайських народів містять, як і в більшості інших народів світу, уранічних богів: бога Всесвіту, бога небозводу, бога блискавки і грому, бога заступника людства, і всі вони мають чітко виражену чоловічу природу. Разом з тим відомі архаїчні згадки про домінування верховних жіночих божеств і про їх значну роль у створенні світу й людства, які, як свідчать багато інших релігій, пережили кілька етапів свого існування. Можливо, саме цим (тобто циклічною зміною різних етапів в історії людства) і пояснюється поперемінне домінування різних верховних божеств у пантеонах різних народів, а також феномен «поколінь богів», коли провідне становище в небесній ієрархії постійно передається новим богам.
Так. давні люди вважали, що Космос утворився з первісного, нерозчле- кованого Хаосу. Світового Океану, який містить у собі всі ще недиферен- ційовані першоелементи, які потенційно можуть створити безмежну різноманітність речей. Ця первісна (або. скоріше, безначальна) злитість і нерозчленованість, що має всепотенційну андрогінність і абстрактність, поділяється за допомогою вогню (вибуху), слова, вітру (повітря) на власне відступаючий Хаос, який через свою переважно водяну стихію трансформується у первісне жіноче начало, і Космос, що уособлює внаслідок своєї переважно «вогняної» сутності первісну чоловічу природу. Звідси ті релігії, що «пам'ятають» абсолютного Бога - Творця нерозчленованої андрогінноі природи, шанують його як неперсоніфікований Абсолют, що не має початку і кінця, вічний у своїй непізнаванній сутності.
Інші релігії ототожнюють космічного деміурга (творця Космосу, первісне чоловіче начало) з Абсолютом, що його породив, і шанують його як Отця всього сущого. Треті верховною істотою обирають жіноче первісне начала і шанують її як Загальну Матір.При цьому главу пантеону «обирають» не довільно, а відповідно до циклічного домінування в уиіверсумі то чоловічого, то жіночого начала
Таким чином, народжений з Хаосу Космос через «натуралізацію» першоелементів (Вогонь і Повітря — чоловіче начало. Вода і Земля жіноче) породжує Небо і Землю. Сонце і Місяць, інші світила й сутності, тобто акт творення має вигляд ідеальної схеми: Хаос -> Небо і Земля (Космос) -» простір і час -> Сонце. Місяць, зірки -> рослини -> тварини -» людина —» суспільство
Підпорядковуючись заданій Абсолютом циклічній природі «заглиблення сакрального у матеріальне··, на перший план почергово виходять ті чи інші першоелементи світобудови, чоловіче або жіноче начало, що спричинює зміну релігійно-етичних систем (які відбивають основні цінності), расово-етнічних спільностей (які є основними носіями тих чи інших систем і внаслідок цього відіграють на певному метаісторичному етапі провідну роль), історичних часів і соціальних верств.
Різноманітність відомих нині релігій людства зумовлюється, на наш погляд. переважною належністю народів і рас, що входять у нього, до різних ме- таісторичних епох, коли існували патріархат і матріархат, домінували боги жерців. воїнів і ремісників, відбувалися глобальні катаклізми внаслідок захоплення магією і пропонувалися нові сакральні одкровення. Докладніше це. безперечно, одне з найскладніших питань людського існування ми й спробуємо розглянути в післямові до цієї частини нашої довгої подорожі в історію й теорію релігії.