Шаманська релігія і міфологія

Шаманська міфологія тісно пов’язана з архаїчною ритуальною практикою, що відбита переважно в уснопоетичній, фольклорній традиції. Центральною її по­статтю є шаман — посередник між людьми і духами.

Космогонія

Шаманським космогонія*. як зазначають етнологи, притаманний тричленний поділ світобудови на верхній, середній і нижній сві­та, кожний з яких, у свою чергу, поділений на кілька ярусів або шарів. Ці світи об'єднує Світове дерево або космічна річка: П початок (південний бік) відпові­дає верхньому світові, а гирло — нижньому, що розміщується на півночі. За­звичай чітко простежуються ототожнення позитивного, світлого начала з верхом. Небом і півднем. а негативного, темного — з низом, світом мертвих і північчю (або заходом). Верхній світ населений добрими духами (часто на чолі з верхов­ним божеством). підземний світ — шкідливими духами і душами мерців, серед­ній світ — людьми і численними духаїми-господарями [33, II, 638].

Основні групи шаманських міфів

Вирізняються дві основні тематичні групи шаманських міфів: пов'язані з посвяченням у шамани (шаманськими ініціаціями) і з шаманською обрядовою практикою. Ша­манські ініціації розглядаються або як обрання неофіта духами, що пересліду­ють Його своїми вимогами сексуального характеру, або як перебування душі майбутнього шамана у світі предків, на особливому шаманському дереві, у ко­лисці, гнізді тощо. Із цими версіями етнологи здогадно пов'язують уявлення про шаманів перетвореної (подвійної) статі, що існували у палеоазіатів, ескімосів і окремих індіанських племен Північної Америки.

Найпоширеніша функція шаманів — лікування. До ритуальних обов'язків шамана входили також «випрошування» у духів удачі для мисливців, немовлят для бездітного подружжя, вгамування непогоди, ворожіння, проводи душі по­мерлого, вигнання злих духів та ін.

Елементи шаманської релігійно-міфологічної системи простежуються та­кож у пізніших міфологіях і релігіях: наприклад, в уявленнях про скандинавсь­кого Одіна, який здобув священне знання рун внаслідок шаманської ініціації, про грецького Орфея, який здійснив подорож до світу мертвих, про карело- фінського Вяйнямйойнена, який вирушив у подорож за магічним інструментом або магічною формулою, про біблійних пророків [33. П, 638].

Таким чином, шаманство є однією з найдавніших форм релігійної практи­ки людства, а його центральна постать шаман — посередником між світом лю­дей і світом духів. Багатьом пізнішим релігіям так само відомі професійні по­середники жерці, священики, але шаман відрізняється від них тим. що священнодіє за допомогою духів, мало того, його обирають самі духи.

Виникнення шаманства

Зародження шаманства губиться у иевивчених глибинах первіс­ної історії людства. Вже у неолітичних петрогліфах етнологи зна­ходять відбиття певних ритуальних дій, а в окремих з них чітко розпізнаються аналоги постаті шамана і його камланню. Сучасний рівень вив­ченості додержавних суспільств у сибірських і далекосхідних народів, у північ­ноамериканських індіанців, в аборигенів гЧвстралії тощо дає підстави цілковито переконливо говорити про шаманство як про етап розвитку релігійних уявлень. через який проходить у певний період усе людство. Величезне значення шаман­ства в релігійній історії людства виявляється, зокрема, у тому, що воно істотно позначилося на пізніших віруваннях. З одного боку, від нього пішла постать пророка, відома практично всім релігіям світ)' [68. VI, 1, 35-37). З іншого боку, з архаїчним шаманом відомий дослідник Дж. Кемпбел співвідносить також пізніший образ поета", а у «Слові о полку Ігоревім», наприклад, яскраво пока­зано поетичне камлання славнозвісного давньоруського співця Бояна”.

Функції шамана виконували і чоловіки, і жінки. Окремі народи Сибіру (наприклад, у чукчів І якутів) вважають, що жінка може бути сильнішим від чо­ловіка шаманом, але тільки до народження дітей (потім вона втрачає силу).

Шамани багатьох народів Сибіру під час ритуалу, вражаючи присутніх, втикали у своє тіло ніж або кинджал, ніяк собі не зашкодивши. Туркменські

шамани у присутності учасників камлання протикали себе шаблею. Шамани хантів, якутів і бурятів, за оповідями очевидців, могли, камлаючи, відітнути собі голову, а потім приставити її назад. Деякі шамани казахів виліковували від без­пліддя. Цих здатностей майбутні шамани набували під керівництвом професій­ного наставника, як правило, старого і досвідченого шамана Відомі свідчення, що тувинці, ненці, селькупи та інші народи мали своєрідні шаманські школи |68, VI. 1, 49—50].