«Географія» підземного світу

Згідно з шумерським трактатом про богів «Ан-Анум» до складу третього — од­ного з найглибинніших рівнів пекла — належали шість священних дерев, за до­помогою яких, імовірно, отримувалося право на повернення в земний світ [62, 591].

Нижче третього рівня пекла були володіння (восьмигранний палац із сімо­ма стінами і воротами) підземної богині Ерешкігаль, чоловіком якої спочатку був Небесний Бик, а потім Нергал. Візиром у неї служив бог долі Намтар, що неодно­разово фігурує і на Кам’яній Могилі, а ще одним «гінцем» був Ніназу (букв. «змі­їний»), який мав сім синів — стражів підземного царства. З підземного царства виходила дорога, що веде до «моря», або «абзу».

Підземними володіннями з палацу пекла керував Намтар. Колись це були володіння богині Інанни, а потім ними відали дві дочки Ерешкігаль. Ці володін­ня складалися з чотирьох «кутів»: «духів лілла», «Країни благої», «пороху» і «пі- сень-заклинань». Палац пекла був, імовірно, розташований у горах, а на захід від нього було сім воріт, зроблених у семи стінах, через які одного разу проходила Інанна-Іштар, після того як Гільгамеш з Енкіду занапастили чоловіка Ерешкігаль, Небесного Бика.

Крім «Країни без повернення» — четвертого рівня пекла Ерешкігаль і опи­саного третього рівня — були ще два. Перший був, мабуть, «трав’яний» світ демо- нів-утугів, де відбувалося відродження померлих.

У підземному царстві протікала річка Хабур, її «мати Тіамат» створю­вала там «злих демонів». Перехід через цю річку вважався «смертю безпово­ротною», позаяк ті, хто перейшов її, вже випили «воду забуття». Ближче до нижнього рівня пекла визначалося місцезнаходження давнього бога Енмешарри, або Кінгу, у вавилонський період він став чоловіком Тіамат. Тут він, «Бик зем­лі», вважався батьком Мумму й Асага, а також інших богів-героїв. Отже, вва­жає А. Кіфішин, він виступав у ролі бога Ану (або, радше, його попередника). У шумерському Умме (букв. «Дерево Крокодила») його вважали батьком Енліля, який замінив або переміг Крокодила, пов’язаного з володарем водяного світу — Енкі [62, 593].

За ростом «восьми трав» і вміщених у них «життєвих сил» спостерігали з другого рівня пекла вісім очей гори-Екура. Певні зв’язки між цими «очима» вста­новлюються з «каменями-витязями» з пекла, які підпорядковувались Асагу, коли той здобув перемогу над Крокодилом, вирвав його зуби і склав з них 50 пар при­речень. (Отже, Асаг — син Енмешарри-Кінгу — ототожнюється тут з Енлілем — сином бога неба Ану.)

У Горі перебували «заковані боги» — духи лілла (букв. «ті, що зав’язують ві­тер»), зі світу яких вийшов, найімовірніше, і бог Енліль (еп-ііі, «володар ліллу» або еп-ііі-іа, «володар, що зв’язує лілла»). Крім духів лілла, у пеклі перебували де- мони-птахи на чолі з грізною Ламашту, що ширяли над водами і лісами царства Крокодила (Енмешарри-Кінгу), згодом (за пізнішими джерелами) убитого вави­лонським Мардуком [62, 594].