Подвійний образ підземного бога
Подвійність Елевсинських містерій — розділення єдиної Матері на «Матір і Дочку» — розкривала бачення жіночого джерела життя, спільного як для чоловіків, так і для жінок. Перед цим, імовірно, існувала двоякість Реї, Первинної Матері (як і Кі- бели або Гекати), яка відігравала, можливо, головну роль в управлінні усіма трьома частинами світу — небом, землею і морем.
«Корою афінян», наприклад, була Афіна, ранній образ якої цілком відповідає архаїчному міфу про викрадення і повернення. Містерії Елевсина мають також деякі спільні елементи з культами кабірів у Фівах і на острові Самофракія, де з Великим Кабіром був пов’язаний юний бог, який прислужував йому (тобто чоловіче підземне божество, як і жіноче, уявлялося подвійним). Дублювання містеріального бога як підземного батька і підземного сина (наприклад, Загрея-батька і Загрея-сина, чоловіка і сина Персефони, було пов’язане з подвійністю містерій Діоніса (мати Діоніса Семела — це відповідність Персефоні). Образу юного Діоніса в Елевсинських містеріях найбільш відповідав Іакх. Крім Іак- ха, двійником юного Діоніса був і Плутос — «дарувальник багатства» [98, 160-169].Давньогрецькі художники амфорного живопису в якості сцени елевсинських богів часто вибирали місце розташування омфала («пупа землі»), який, очевидно, містився у храмі Плутона (Плутоніумі), де Діоніса цілком законно можна розглядати як точну відповідність господаря святилища. У це святилище, що уособлює підземний світ і його владику, одного разу відкрилася дорога, і Персе- фона першою пройшла цей шлях в якості трофея і нареченої підземного бога, з яким вона «відсвяткувала» своє насильницьке заміжжя і якому вона народила дитину. Відтоді світ став таким, яким ми знаємо його зараз: із смертю, але й з надією на вічне життя. За переконанням К. Кереньї, це було рішення не небесного Бога, а самого царя темряви, який цим шлюбом надав життю на землі його устаткований лад. У цього царя багато імен — Діоніс, Загрей, Іакх, Плутон, Аїд, Адоніс, Плутос, Евбулей та ін.
А міф про Персефону-Деметру і Діоніса-Аїда нагадує про великих богинь природи і їх партнерів: про Афродіту й Адоніса, про Кібелу і Аттіса, про вавилонську Іштар і Таммуза, про єгипетську Ісіду й Осіріса. Ці міфи є, ймовірно, відголосками давньої і загально поширеної віри в те, що божество, яке править мертвими, раніше жило на землі, а потім одного разу щезло в далекому підземному світі, де відтоді царює в ньому [98, 170-259].На думку ще одного дослідника Елевсинських містерій Вальтера Отто, в них зберігся насамперед первісний міф про Матір-Землю, або «Матір богів», в якому вона відстоює свої права на управління світом. Наприклад, не так давно виявлено гімн про історію «Матері богів», де вона усамітнюється в горах і відмовляється повернутися до богів, доки їй не віддадуть частину світу — половину небес, половину суші і третину моря. Її вимоги задовольняють і називають «Великоюматір’ю Олімпу» (тут простежується паралель між образами Геї, Гери, Реї, Деметри та іншими великими богинями). У Гесіодовій «Теогонії» те саме йдеться про Гекату, яка пов’язана з Пер- сефоною і Деметрою (вона також владарює над частиною небес, суші і моря). Образа і гнів Матері богів у цих архаїчних оповідях пов’язана насамперед з Посейдоном. В Аркадії, наприклад, розповідали, що коли Деметра кинулась на пошуки своєї викраденої дочки, за нею вирушив Посейдон, який оволодів нею силою і хитрістю (тобто зґвалтував). Те саме сталося і з дочкою Деметри — Персефоною, яку зґвалтував Аїд. Плодом цього насилля стало божественне немовля — іпостась Аїда. «Ми можемо розглядати Елевсинські містерії, — пише В. Отто, — як чудовий приклад культу богів, започаткований в передісторії людства, який сягає далеко за межі грецького світу...» [98, 259-273].