Риби — володарі водяного світу
У загальних тричленних (по вертикалі) міфологічних схемах Всесвіту Риби є основним зооморфним класифікатором нижньої космічної зони і протиставлені птахам як класифікаторові верхньої зони і (менш чітко) великим тваринам (часто копитним), що символізують середню космічну зону [90, ІІ, 391].
У творах «мобільного мистецтва» палеоліту домінує сюжет, де Рибу зображено як фалос. Продовженням цього аспекту «рибної» теми є «кам’яні риби» з неолітичних стоянок і поховань Сибіру (вважається, що біблійний символізм «рибних» образів — певною мірою лише трансформація архаїчних «кам’яних риб»).Деміургічна функція Риби проявляється у двох варіантах — активному, коли Риба приносить з дна первозданного океану намул, з якого і створюється земля, і пасивному, коли Риба (кит, дельфін тощо) є опорою землі (її «рухи» можуть спричиняти землетруси і потопи). У тих космогонічних версіях, де світовий океан займає весь Всесвіт, Сонце об’їжджає Землю вгорі на сонячному човні, унизу — на Рибі, що слугує їздовою твариною солярному божеству. Знижений варіант деміургічної функції Риби проявляється в переказах і міфах про потоп, у яких вона — рятівник життя (наприклад, у деяких версіях індійської традиції, що всотала в себе і спадщину автохтонного австроазійського населення, Риба, яка врятувала першолюдину Ману від потопу, трактується як втілення Вішну) [90, ІІ, 392].
В ареалі поширення міфів і переказів про потоп й особливо на його периферії (Сирія, Палестина, Мала Азія, Закавказзя, Іран та ін.) добре зберігаються знаки «рибної» міфології та культу Риби. Найдавніше свідчення — шумерський текст (так званий Будинок Риби), що є монологом (очевидно, божества), присвяченим турботам про безпечне життя Риби, для якої будується спеціальний будинок (існували також храмові басейни для риб на Близькому Сході й у Закавказзі). Змальовуються і вороги Риби — різноманітні птахи, крокодил, існування яких робить притулок для Риби особливо необхідним.
Контекст розширюється, якщо врахувати, що шумерський бог вод Енкі, який встановив порядок у Всесвіті, наділяє ріки й болота рибами та призначає бога, «що любить риб» (ім’я його залишається нерозшифрованим). Вавилонський Еа, який відповідає шумерському Енкі, міг уявлятися як людина-риба. Еа змальовували не тільки міцним і мудрим, а й здібним цілителем. У Закавказзі вірили в існування особливої матері-риби й чинили обряд поховання Риби. До цього самого кола явищ належать табу на назву Риби і вживання її в їжу, ряд ритуалів, пов’язаних із риболовлею. З Рибою пов’язується і тема бога родючості, що вмирає і воскресає. Це простежується в контексті реконструкції афро-євразійського міфу про Іштарі (Інанну) та її відповідностях (ідеографічно один з основних центрів культу Іштар-Ніневія позначається як «будинок Риби»). Центральний мотив цього міфу пов’язаний із самооскопленням, до того ж у деяких варіантах фалос кидається у воду і проковтується Рибою (в єгипетській версії Сет кидає дітородний орган Осириса в Ніл, і Риба з’їдає його). У давньоєврейській традиції Риба пов’язана з демоном Асмодеем, особливо у стосунках із Соломоном і Товією [90, ІІ, 392].В усіх цих випадках Риба є еквівалентом нижнього світу, царства мертвих. Іноді вона актуалізує образ водяного чудовиська, що викрадає жінку і робить її своєю дружиною. Таким самим уособленням смерті, пітьми, водяного хаосу є і біблійний Левіафан, зображуваний не тільки крокодилом, гігантською змією, страхітливим драконом, могутнім семиголовим чудовиськом [90, II, 43], а й рибою. Відповідно до біблійної традиції Рибу одержить месія і поділить її з праведними наприкінці світу (у Талмуді месія позначається як Пад, «Риба»). Друге пришестя месії відбудеться, коли Сатурн і Юпітер зійдуться в зодіакальному знаку Риб. Іранським відповідником біблійному Левіафану певною мірою є гігантська первозданна Риба-Кара, яка охороняє Світове дерево (відомий також іранський мотив гігантської Риби, що плаває в океані пекла і несе на собі Бика як опору світу).
Існують перекази про риб різних видів як про предків людей. У Китаї, Індії та деяких інших ареалах Риба символізує нове народження, тому її образ часто використовується в поховальних ритуалах. Не випадкова в цьому плані, на думку сучасних релігієзнавців, і «рибна» метафорика Ісуса Христа (Риба як символ віри, а також хрещення і причастя), який у ранній християнській літературі іноді називається «Рибою», а християни — «рибалками». Існує також образ Будди як рибалки [90, ІІ, 393].«Рибна» символіка християнства пов’язана, мабуть, із зодіакальною: так, на переконання німецького астронома І. Кеплера, народження Христа-Спаси- теля відбулося в 6 р. до н. е., коли спостерігалося поєднання Юпітера і Сатурна (підсилене Марсом) у сузір’ї Риб. Подібна «небесна» ситуація очікується і під час Другого пришестя Ісуса Христа, який і одержить Рибу (як символ переможеного, нижнього, водно-хтонічного світу) у «кінці часів». Коли ж це станеться?
На прохання автора-укладача цієї праці відповідні розрахунки провів завідувач відділу Астрономічної обсерваторії Київського національного університету ім. Т. Шевченка, кандидат фізико-математичних наук А. Казанцев. Згідно з цими розрахунками повторення «небесних знамень» (тобто поєднання Юпітера і Сатурна в сузір’ї Риб), що ознаменували народження Ісуса Христа, відбудеться 10 травня 2437 року, що, як видно, і стане датою Другого пришестя Христа- Спасителя!
і різні божества-тотеми. Безсумнівно одне — з часом, наприклад зі зміною зодіакальних епох і пов’язаним з цим «чергуванням» у пантеонах головних божеств (подеколи протилежної природи), могло відбуватися «приписування» тих самих дій різним божествам (наприклад, «подвиги» Посейдона переходили в наступні епохи до Зевса тощо). При цьому могли відбуватися «битви» між різними «володарями світів»: між «небесним» і «водяним», «водяним» і «земним», «земним» і «небесним», що через тисячоліття розвитку релігійно-міфологічних уявлень дає досить складну і суперечливу картину «взаємин» різних божеств.
Те саме, ймовірно, стосується образу Ісуса Христа, пов’язаного в ранні періоди християнства з образом Риби або «рибалки» (як і Будда). Тут, напевне, наявні архаїчні мотиви «занурення» солярного божества світлої небесної природи (що збереглися в образі Христа) у підземний і водяний світ, де їздовою твариною такого божества є саме Риба, яка уособлює первозданний водяний Хаос і пов’язаних з ним чудовиськ. Подолання цього Хаосу і перемога над ним, очевидно, і виражена в ідеї «отримання» Христом-Месією Риби, котрою він «поділився» з праведними, коли настав кінець світу. З цим, імовірно, корелюють і відомі старозавітні харчові заборони, пов’язані з уживанням свинини, а також деяких видів копитних і риб, що, як видно, вказує на різну сутнісну природу іудаїзму та християнства, у чому ми зможемо переконатись у відповідних розділах цього видання.
Риба в образі Левіафана може бути також Змієм, Драконом, Крокодилом (хоча останній іноді й називається її ворогом) і навіть «семиголовим чудовиськом», що дуже нагадує «Ніндару з Безодні» — семиголову водяну змію, пов’язану, ймовірно, з архаїчною «Царицею-Свинею», водяним богом Енкі й Інанною-Ко- зерогом. Рибі також приписується здатність викликати землетруси і потопи, й це ще більше «ріднить» її образ із богом морської стихії. Головний антагоніст Мамонта, Риби, Змії — це Птахи як символ солярного, верхнього світу.