Дві гіпотетичні макросім'ї

Європеоїди, вивчення релігійних систем яких ми розпочали в цьому томі, го­ворять мовами, що належать до двох гіпотетичних макросімей — ностратичної та сино-кавказької (їхні загальні характеристики наведено у відповідному розділі першого тому нашого видання).

Приблизно цим періодом деякі лінгвісти датують і розпад сино-кавказької макросім’ї, зона формування якої вочевидь локалізується поблизу споконвічного ареалу праностратичної мови. Носії сино-кавказької прамови знали лук і стріли, в них існувала досить розвинена термінологія на позначення соціального стану тощо. Показово, що між ностратичною і сино-кавказькою прамовами існує знач­на кількість лексичних паралелей.

Виникнення архаїчних етнічних спільнот, як вважають сучасні дослідники, генетично пов’язане з феноменом племені, оскільки саме в ньому зароджується інститут екзогамії (тобто обмін шлюбними партнерами між сусідніми фратрія- ми й родами). Наприклад, в епоху неандертальців, на думку українського вче- ного-історика Л. Залізняка, ще не існувало необхідних соціально-економічних передумов для утворення етнокультурних територіальних об’єднань сусідських праобщин, оскільки останні через практиковану в ті часи ендогамію (внутріш- любні зв’язки) мало контактували між собою. У пізньому палеоліті картина принципово змінюється, і, найімовірніше, в цей період, на думку дослідників, з’являються окремі праетноси, співвідносні з найдавнішими територіальними етнокультурними спільнотами [48, 55-56].

Найбільш вивченим мисливським праетносом прильодовикової Європи є носії вже відомої нам свідерської археологічної культури, які населяли 11­10 тис. років тому басейни рік Вісла, Німан, Прип’ять і полювали на північних оленів. Вони займали площу близько 450 тис. кв. км, а їхня чисельність, згідно з розрахунками Л. Залізняка, не перевищувала 2-3 тис. осіб. Проіснувала ця ет­нокультурна спільнота стародавніх поселенців Європи близько 800 років [48, 58-59].

Кінець льодовикового періоду ознаменувався відомою фахівцям Білінген- ською катастрофою, внаслідок якої 8213 р. до н. е. (тобто на початку зодіакальної епохи Рака, «керованої» Місяцем) поблизу гори Білінген (Центральна Швеція) стався прорив льодяної греблі, що з’єднав Балтійське льодовикове озеро зі Світовим океаном. Ця льодяна гребля утворилася в період наступу льодовика, який перегородив прохід до Балтики, що призвело до підвищення рівня води в ній на 30 м над рівнем океану. Відхід скандинавського льодовика на північ спричинив розмивання льодяної греблі, й води Атлантики ринули в Балтику, яка з прісноводного моря поступово перетворилася на солоне. Ці події ознаме­нували кінець льодовикової епохи й початок післяльодовикового періоду, або голоцену, що для північної половини Європи означало рубіж між палеолітом і ме­золітом [48, 59-60].

Основними засобами полювання мезолітичних мисливців були лук і стрі­ли. Традиційний спосіб життя первісних лісових мисливців, які заселяли лісову зону Північної півкулі в мезоліті (УІІІ-У тис. до н. е.), різною мірою зберігся в хантів і мансі Західного Сибіру, селькупів і кетів Єнісею, евенків Східного Сибіру, юкагирів Колими, удегейців і орочів Далекого Сходу, саамів Кольського півострова, алгонкінів і атапасків Північної Америки, тобто в народів, яких, як ми пам’ятаємо з першого тому, багато дослідників зараховують до носіїв дуже давніх палеоєвразійських мов, пов’язаних, очевидно, із сино-кавказькими й, мож­ливо, з ностратичними мовами. Саме ці лісові мисливці мезоліту, крім лука та стріл, винайшли лижі, ручні нарти, човен. Добуте м’ясо вони варили в дерев’я­ному чи берестяному посуді, кидаючи туди розпечене у вогні каміння, а також смажили на жаринах. Уживали багато бульйонів, супів і чаю, який у давнину за­варювали на ягодах і травах. Жили в каркасних житлах конічної форми, критих корою берези (пізніше — шкурами оленів чи бізонів). Господарський рік почи­нався, очевидно, з моменту закінчення зимового полювання, тобто з початку квітня, і складався з відомих і нині чотирьох сезонів: весни, літа, осені, зими [48, 61-73].

На думку Л. Залізняка, архаїчне суспільство лісових мисливців мало універ­сальну для всіх первісних мисливських суспільств структуру, в якій простежу­ються три основні підрозділи: сім’я, община, плем’я. Постійне вдосконалення методів мисливського господарства (рибальство відігравало другорядну роль) поступово призвело до виснаження природних їстівних ресурсів, і мисливська, привласнююча економіка перестає задовольняти потреби архаїчного суспіль­ства. На зміну привласнюючій економіці, основаній на полюванні, рибальстві та збиранні, приходить відтворююче, землеробсько-скотарське господарство, стаю­чи основою наступної за мезолітом епохи — нового кам’яного віку (неоліту) [48, 76-78], що загалом збігається з часом розпаду гіпотетичної макросім’ї ностра- тичних мов.