Початок розпаду макросімей
Близько ХУ-ХІІІ тис. до н. е. відбувається поступовий розпад первинних мовних макросімей і їх розселення величезними просторами Євразії. Спочатку з ностратичної єдності вийшли, ймовірно, картвельська і дравідська мовні сім’ї, перша з яких випробувала ранній вплив носіїв північно-кавказьких мов і розселилася в Закавказзі, а друга (споріднена уральській сім’ї) вирушила на Іранське нагір’я і далі до Індостану.
Ностратичну єдність якийсь час зберігали «борейці» (або «бореали») у складі праіндоєвропейських, прауральських і праалтайських мов (у цьому ряду проміжне місце між праіндоєвропейцями і прауральцями посідали, мабуть, протодравіди). Потім з цієї проміжної бо- реальної єдності виокремлюються праіндоєвропейці, а урало-алтайська єдність, що зберігається ще якийсь час, потім також розпадається на дві мовні сім’ї — уральську та алтайську.ХІІІ-ХІІ тис. до н. е. ознаменувалося початком танення льоду і поверненням на північ протоєвропейського люду з південних зон: населення Піренеїв осідає здебільшого в північно-західній частині Європи, населення Балкан — у Центральній Європі, населення Карпат і Північного Причорномор’я (територія сучасної України) — у Східній Європі.
У ХІІ-Х тис. до н. е. завершується розпад ностратичної і сино-кавказької мовних прасімей на менші етнолінгвістичні спільноти, які розселяються з осередків свого формування Євразійським континентом. У цей період починається зодіакальна епоха Лева «під управлінням» Сонця, яка в багатьох іберійсько-кавказьких та індоєвропейських релігійно-міфологічних традиціях знаменує собою настання золотого віку, нової історичної епохи. З цим самим періодом пов’язується і загибель легендарної платонівської Атлантиди — останнього царства морського бога Посейдона — міфологічного антипода бога Сонця.
З протистоянням вогню і води, світла і пітьми, Сонця і Місяця пов’язані найдавніші уявлення і містичні традиції, що збереглися донині. Наприклад, засновниця теософії Є. Блаватська стверджувала, що легендарні лемурійці, як і не менш легендарні атланти, відвіку знали дві ворогуючі групи — «синів ночі» (Місяця) і «синів світла» (Сонця), які перебували в стані безперервної боротьби один з одним. Це було протиборство між ранніми атлантами і пізніми лемурій- цями (при цьому атланти пішли від лемурійців, але відрізнялися вже кольором шкіри: лемурійці представляли расу жовтошкірих, а атланти — темношкірих людей). Варте уваги те, що легенди про війни між «місячними» і «сонячними» людьми збереглися досі в Океанії (наприклад, на острові Пасхи). Останніми представниками доісторичних лемурійців, за цими уявленнями, є сьогоднішні племена австралійців, атлантів — монголоїди і африканські негроїди, а також змішані з ними етноси (зокрема, давні євреї). Арійська (індоєвропейська) раса з’явилася на Далекій Півночі і, за містичними переказами, вела тривалі війни із залишками атлантів, які після поразки були витіснені до Африки і в глиб Азії.