До ХХ тис. до н. е. (близько 24 тис. років тому) відбувається активний наступ льодовика, який витісняє кроманьйоїдне протоевропейське населення з північних областей проживання в південні: на Піренеї, на Балкани і в Карпато-Причорноморський регіон.
У цих районах відбуваються, ймовірно, активні асиміляційні процеси з представниками інших антропологічних типів і навіть видів (зокрема, з палео- антропами-неандертальцями, австралоїдами і носіями сино-кавказьких мов), що обумовлює подальше формування сучасних людських рас.
Вже у період верхнього палеоліту, як свідчать дані археології, в Європі сусідять два різних антропологічних типи: перший характеризується доліхокефалією (довгоголовістю), широконіс- сям і прогнатизмом, що загалом відповідає екваторіальному (переважно австралоїдному) антропологічному типу; другий — вищим зростом та іншими кроманьйо- їдними ознаками. Інакше кажучи, антропологічний склад неоантропів Європи вже в період верхнього палеоліту був неоднорідним, що, очевидно, обумовлювалося ранніми міграціями давніх людей з досить віддалених територій (зокрема, з Океанії, Південно-Східної і Центральної Азії), а також змішаністю прибулого і автохтонного населення, серед якого, ймовірно, були і неандертальці. Так, наприкінці палеоліту носії протоєвропейського (або пізньокроманьйоїдного) типу, які просувалися з півночі, витіснили з Надпоріжжя представників давньосередземно- морського типу (культура Східного Гравета Надчорномор’я), який мав австралоїдну домішку (наприклад, дані розкопок могильника поблизу с. Волоське).Австралоїди, як ми пам’ятаємо з першого тому нашого видання, — це переважно носії австронезійських мов, поширених на Малайському архіпелазі і півострові Малакка, в південних районах Індокитаю, на островах Мадагаскар і Тайвань, а також в Океанії, тобто в регіоні гіпотетичного материка Лемурія, спадкоємицею культури якого вважалася така сама гіпотетична Атлантида. За версією австрійського вченого В. Шмідта, австронезійська мовна сім’я споріднена австроазійській сім’ї (поширена в Південно-Східній і Південній Азії), які об’єднувалися в єдину австричну макросім’ю.
Сусідкою австроазійської сім’ї була сино-кавказька макросім’я Центральної Азії (сучасний Китай і Монголія), з якої вийшли північнокавказькі мови і (ширше) — іберійсько-кавказькі зі стародавніми середземноморськими включно. Вийшовши з Центральної Азії наприкінці палеоліту, носії прапівнічнокавказьких мов (до них, як ми пам’ятаємо, зараховують хатську, хуритську, урартську, етруську, баську, нерозшифровані середземноморські та ін.) на межі палеоліту—мезоліту перемістилися на захід, де встановили ранні контакти з частиною носіїв ностратичних мов в ареалі Кавказу і прилеглих до нього північних районів (натуфійська культура, яка простяглася від Євфрату до Нілу). Звідси прасередземноморці досягли атлантичного узбережжя Піренейського півострова і започаткували іберійсько-кавказькі народи. Особливістю цього населення були мегалітичні споруди, що збереглися досі на Кавказі й усьому узбережжі Середземного моря. Сучасними археологами встановлено кілька субстратних, доіндоєвро- пейських шарів на півдні Балканського півострова, островах Егейського моря, на Апеннінському півострові, у Західному Середземномор’ї і в деяких неолітичних культурах Карпато-Дунайського регіону, які мають іберійсько-кавказькі паралелі.Водночас носії праіберійсько-кавказьких мов могли з’явитися в Європі не зі сходу, тобто з Центральної Азії, а із заходу, якщо прийняти версію про існування Атлантиди, оскільки остання, за містичною традицією, була спадкоємицею австралоїдної Лемурії. Після гіпотетичної катастрофи «лемурійці» могли просуватися як до Центральної Азії і далі до Європи, так і сушею, що збереглася на той час в Атлантичному океані, і через Африканський континент. Отже, присутність австралоїдів в Європі (як і на Далекому Сході) у верхньопалеолітичний період є твердо встановленим фактом.
Таким чином, можна констатувати, що між ХХ-Х тис. до н. е. в Західній і Центральній Євразії формуються і співіснують дві величезні прамовні макросім’ї — нос- тратична і сино-кавказька, ареалом зіткнення яких є, напевно, Мала Азія, Кавказ, а також Сибірський регіон.
З сино-кавказької сім’ї на межі палеоліту—мезоліту виокремлюються носії північно-кавказьких мов, остаточне формування яких відбувається вже в Передній Азії (по сусідству з носіями ностратичних прамов), звідки вони згодом просуваються в район Кавказу, Причорномор’я і Приазов’я, а також у Середземноморський регіон, утворивши давні іберійсько-кавказькі народи. Давньо- середземноморська раса (з її західно-атлантоїдним і східносередземноморським варіантами) утворилася, на думку відомого антрополога XIX ст. П. Брока, внаслідок неодноразових змішувань з неандертальським населенням, до того ж носіями північно-кавказьких мов могли бути властиві також австралоїдний і прамонго- лоїдний компоненти. Особливу, евро-австралоїдну стадію розвитку людей сучасного антропологічного типу зазначають і сучасні історики-археологи (наприклад, дані розкопок з кримського грота Фатьма-Коба).Австронезійці і споріднені з ними австроазійці могли контактувати з сино-кав- казцями ще в епоху палеоліту в регіоні Центральної і Східної Азії, а в північніших широтах — і з частиною носіїв ностратичних мов (праалтайцями). Наприклад, сучасні лінгвісти знаходять, з одного боку, споріднені зв’язки між північнокавказь- кими мовами і єнісейськими, і айнськими (автохтонами Японських островів), а з другого — «палеоазійські» нівхські і чукотсько-коряцькі зараховують до ностра- тичної макросім’ї. Частина сино-кавказької макросім’ї дала початок ранньому населенню Середньої Азії, гідроніми якої свідчать про проживання, наприклад, носіїв єнісейських мов на території сучасного Казахстану ще задовго до появи тут носіїв індоєвропейських, уральських і алтайських прадіалектів. Деякі сучасні лінгвісти вважають приналежними відособлені корейську і японську мови до алтайської сім’ї мов (об’єднує тюрко-монгольські і тунгусо-маньчжурські мови), остання з яких — японська — наклалась на автохтонну айнську, поширену на більшості островів сучасної Японії, а також на Курильських островах, у південних частинах острова Сахалін і півострова Камчатка. Інакше кажучи, змішування носіїв різних антропологічних ознак і прамов (зокрема, ностратичної, сино-кавказької і австричної) відбувалося в дуже віддалені часи, що зумовлювало подальшу етнокультурну різноманітність.