Бореальна єдність в епоху мезоліту
Х.-УІІІ тис. до н. е. — кінець льодовикової епохи і початок мезоліту, коли відбувається значне підвищення рівня Світового океану, що призводить до різних катастроф і затоплення багатьох ділянок суші: у Середземномор’ї ховається під водою сухопутний «міст» між Тунісом та Італією, залишаючи після себе тільки Мальтійський архіпелаг; у 8213 р.
до н. е. відбувається Білінгенська катастрофа, внаслідок якої Балтійське прісне озеро з’єднується зі Світовим океаном; змінюється клімат (у Північній Африці, наприклад, скорочуються величезні колись лісові масиви, поступаючись місцем пустелі), що призводить до нових міграцій. У цей час від Нілу до Євфрату поширюється натуфійська культура, де виникає землеробство. Носіями цієї культури визнаються протохурити, тобто представники давніх північнокавказьких і (ширше) іберійсько-кавказьких народів. Їх сучасником на території прильодовикової Європи (басейни річок Вісла, Німан, Прип’ять) є свідерський мисливський праетнос — найдавніша європейська етнокультурна спільнота.У УІІІ-УІ тис. до н. е. свідерський праетнос був вірогідною етнокультурною основою бореальної спільноти, яка виокремилася з ностратичної макросім’ї і об’єднувала ще недиференційованих носіїв індоєвропейських, уральських і алтайських мов. Ареалом поширення бореальної мови вважається зона вздовж 50 паралелі від Рейну до Алтаю: праіндоєвропейці посіли територію між Рейном і Дніпром, прауральці — між Дніпром і Уралом, праалтайці — між Уралом і Алтаєм. Інші «нос- тратійці» — носії картвельських і дравідських мов — на цей час вже існували самостійно: перші, як наголошувалося, влаштувалися на Кавказі в ареалі іберійсько- кавказьких мов, а другі (дравіди, споріднені уральцям) — вирушили на далекий Індійський субконтинент задовго до появи там індоаріїв. За лінгвістичними даними, протодравідська мовна спільнота проіснувала до межі У-ІУ тис. до н. е. і згодом її носії в ІУ-І тис. до н. е. населяли давню державу Елам у південній частині Іранського нагір’я, а також були творцями високої цивілізації долини Інду.
Серед мезолітичного населення Європи (Х-УІ тис. до н. е.) відбувалися часті воєнні зіткнення, що зумовлювалося насамперед неоднорідністю його етнокультурного складу: протоєвропейського, давньосередземноморського і похідного від двох перших типів.