У вивченні стародавніх слов’ян на етапі їхнього нічного самовизначення важливого значення набувають ар­хеологічні матеріали

які відкривають нові можливості вив­чення історичного процесу. Археологія, що вивчає матеріаль­ну культуру, дає змогу відтворити життєві реалії, які в інших джерелах представлені лише в загальних рисах.

Археологічну культуру[†] не можна розглядати як щось за- '.тигле, незмінне. Вона може змінюватися, втрачати ті чи інші оиси, набувати нові, розширювати територію, входити компо­нентом у нові культурні утворення, відображаючи зміни в роз­витку тієї етнічної спільноти, яку вона представляє. На кож­ному новому етапі залишаються елементи, які пов’язують її з минулим часом. Таке розуміння археологічної культури дає можливість простежити послідовність розвитку матеріальної ■сультури слов’ян, визначити її територіальні зміни.

На рубежі і в І тис. н. е. на території України і в найближчо­му довкіллі існувало понад десяток цілком сформованих етно­культурних утворень, що передували ранньосередньовічним :лов’янським старожитностям. Це Зарубинецька, Пшеворсь- неве- тикими земляними валами і ровами. Житла підквадратні, де­що заглиблені в ґрунт або наземні площею 10-20 кв. м. Стіни кител були сплетені з лози, на стовпах, але в лісовій зоні Зерхнього Подніпров’я будувалися й наземні зрубно-стовпові :тіни. Обігрівалися вогнищами, на яких і готували їжу. Біля кител або в них споруджувалися господарські ями діаметром глибиною до 1 м (мал. 1:2).

Мал. 1. Слов’янські житла-напівземлянки першої половини І тис. н. е.: Підберезці - 1, Пилипенкова Гора - 2, Киселівка - 3, Сокіл - 4.

І - опалена глиняна обмазка; II - попіл; III - черінь; IV - каміння; V - ямки від стовпів; VI - куски обвугленого дерева

Біля поселень знаходились могильники із трупоспалення- ми в невеликих овальних чи підпрямокутних ямах або урнах, також вкладених в ями глибиною до 1,2 м, розмірами 1,2- 1,6 х 0,5-1 м.

V Зарубинецькій культурі можна виділити три великі регіони: Поліський, Середньодніпровський лісостеповий, Верхньодніпровський лісовий. Переважна кількість знахідок на поселеннях та могильниках - це ліпна кераміка домашньо­го виробництва (мал. 2). Лише на окремих пам’ятках знайдені уламки античних амфор, у яких надходили на територію Се­реднього Подніпров’я вино або олія з римських причорно­морських або подунайських провінцій.

За технікою виготовлення ліпний посуд поділяється на ви­сокоякісний столовий, представлений мисками, глечиками, вазами різних, часто вигадливих конфігурацій, кухликами, та грубий простий, який в основному використовувався для при­готування їжі (горщики) і зберігання припасів (корчаги). Крім того, знайдено плоскі диски. Столові посудини в одиничних випадках прикрашені підковоподібним валиком, а прості гор­щики - вдавленнями або насічками по краю вінець.

Першовідкривачем Зарубинецької культури був київський археолог чеського походження В. Хвойко, який у 1899 р. роз­копав кілька поховань на могильнику в с. Зарубинці Київської області, що і дало назву культурі. Зараз відкрито понад 500 по­селень та могильників цієї культури, досліджено понад 150 жител, більше 1000 поховань.

VI ст. н. е. Зарубинецька культура занепадає та змінює своє обличчя. Головною причиною цих змін є пересування сусідніх племен: з півдня на північ рухаються сармати, з північного за­ходу - германці. На лівому березі Верхнього Дністра та його лівих притоках починаючи з середини І ст. н. е. з’являються пам’ятки Липицької культури, носіями якої були фракійські племена, що прийшли з півдня.

У цих умовах одні групи зарубинецького населення з Се­реднього Подніпров’я відходять на північний схід - на Десну, інші - на південь, на Південний Буг. Розмивається і прип’ятсько-поліська група зарубинецьких пам’яток, частина населення якої поступово переселяється у Верхнє Подні­стров’я (табл.

Внаслідок усіх цих перегрупувань у другій половині I—II ст. н. е. між Дніпром і Верхньою Віслою створюється досить вели­ка зона змішаного населення - носіїв перелічених культур.

Мал, 2. Ліпна кухонна кераміка Зарубинецької культури (за С. Пачковою).

1,6- кухлики; 2, 4, 5, 7, 8 - миски; 9-19 - горщики

Табл. 5. Слов’янські пам’ятки другої половини і - першої

II ст. н. е. на території України (за Д. Козаком, Р. Терпиловси....

І - границя балтських культур; II - напрямки рухів населенні*

III - Пізньозарубинецькі поселення; IV - поселення волино-поділь- ської (зубрицької) групи; V - пізньозарубинецькі могильники 1 - Белз; 2 - Свитязь; 3 - Підріжжя; 4 - Боратин І; 5 - Семки; 6 - Луцьк-Гнідава; 7 - Більче; 8 - Боромля; 9 - Хорів; 10 - Підберізці; 11 - Підбірці; 12 - Пасіки Зубрецькі; 13 - Зубра; 14 - Звенигород; 15 - Майдан Гологірський; 16 - Велика Слобідка II; 17 - Оселівка; 18 - Гриневичі Вєльке; 19 - Лестиновичі; 20 - Чаплін; 21 - Киселівка III; 22 - Зміївка; 23 - Стара Бутовка; 24 - Чулатово; 25 - Грем’ячі; 26 - Синьково; 27 - Почеп; 28 - Бородянка; 29 - Лютеж; ЗО - Оболонь; 31 - Нові Безрадичі (уроч. Глибоке); 32 - Таценки; 33 - Дівич-Гора; 34 - Бірки; 35 - Селище; 36 - Коржі; 37 - Вовчків; 38 - Картамишево II; 39 - Шосейне; 40 - Осипівка; 41 - Носівці; 42 - Рахни; 43 - Мар’янівка

В останні роки виділено культурний пласт другої половини II—III ст. н. е., який утворився в процесі інтеграції зарубинець- ких, пшеворських та липицьких елементів культури. Вони представлені на Дністрі та Волині пам’ятками волино- подільської групи, а в Середньому Подніпров’ї та на Південно­му Бузі - пізньозарубинецькими пам’ятками (табл. 6).

Слов’янські пам’ятки другої половини II—III ст.

7 - Гірка Полонка; 18 - Боратин І; 19 - Велемичі І, II; 20 - Ле-.іесівка; 21 - Демидівка; 22 - Гунька; 23 - Слобідка; 24 - Грині; 15 - Козаровичі; 26 - Білгородка; 27 - Київ; 28 - Бортничі; 29 - Глеваха; ЗО - Нові Безрадичі (уроч. Митьків Кут); 31 - Обухів III; •2 - Решітки; 33 - Сушки II; 34 - Абідня; 35 - Верхньострежінське II; 36 - Бесєдівка; 37 - Гочево І; 38 - Шишино

На рубежі II—III ст. починається переселення гото-гепідів із Нижнього Повіслення в Північне Причорномор’я. Прибульці и своєю матеріальною культурою інтегруються в це середови­ще і стають ще одним його компонентом. Вони виявилися од­ним із нових чинників у створенні Черняхівської культури, яка разом із синхронною Київською культурою стає основним джерелом для вивчення етнокультурних процесів на території України в другій чверті І тис. н. е.