До середини XX ст. вразливим місцем у вивченні слов’янських старожитностей були пам’ятки У-УІІ ст. н. е., систематичні дослідження яких почалися лише після Другої Світової війни
Незадовільний стан вивчення цих пам’яток був юновною причиною невдач, що спіткали археологів, які шукали пряму генетичну лінію розвитку від старожитностей першої половини І тис.
н. е. і більш ранніх пам’яток до давньоруського періоду. Матеріальна культура слов’ян третьої чверті тис. н. е. виявилася далеко не такою, якою її уявляли археологи до 50-х рр. минулого століття.Лише після того, як були відкриті слов’янські поселення Г-УП ст. і їх вдалося співставити з писемними джерелами про слов’ян, відкрились нові можливості зв’язати склавино-ант- -.ький період в історії слов’ян з ранішим етапом, коли всі вони зиступали під одним іменем венедів.
На території Східної та Центральної Європи виділено п’ять щуп слов’янських пам’яток раннього середньовіччя, які дату- шться в межах У-УІІ або УІ-УП ст. Це Колочинська, Леньківська, Празько-Корчацька, Дзєдзіцька та Іменьківська -сультури. Деякі з них безсумнівно належать історичним слов’янам, відомим за писемними джерелами під іменами ве- зедів, склавинів та антів (відповідно Дзєдзіцька, Празько-Кор- *ацька, Пеньківська), іншим ще бракує писемного визначеная (табл. 9).