Празько-Корчацька культура склавинів

Найбільшою в географічному відношенні та центральною юред них є Празько-Корчацька культура. Поселення Празько- ■Сорчацької культури УІ-УП ст. н. е. займали велику тери­торію, яка охоплювала на північ від Карпат Правобережну Ук-

Табл.

І - Колочинська; II - Пеньківська; III - Празько-Корчацька; IV - культурна група Іпотешт-Кіндешт-Чурел; V - Дзєдзіцько-Суківські

раїну і південні прип’ятські райони Білорусі, східні районі: Південної Польщі; на південь від Карпат - Молдову, Румунію Закарпатську область України, Угорщину, Словаччину Моравію і Чехію, межиріччя Ельби і Заале в Німеччині. Отже це величезна культурна провінція в центрі Європи, незапереч­не свідчення існування великого союзу слов’янських племеь на дунайських кордонах Візантійської імперії (табл. 9). Йог- дан, говорячи про місцеположення склавинів, називає міст« Новіодун та Мурсіанське озеро в Подунав’ї, а також Дністер Верхню Віслу. Ці орієнтири дають можливість пов’язати пі- семні джерела із археологічними пам’ятками. Йордан не окреслював всю територію склавинів, а лише ту, яка була йпечі. Стіл знаходився у «красному куті», по діагоналі навпроти печі було місце для спання. Під стіною знаходились лави, конструктивно пов’язані зі зрубними стінами (мал. 13).

На поселенні між житлами на вільній площі споруджувалися господарські ями. Вони переважно мали овальну форму, близь­ку до округлої. Глибина ям 1-2,8 м від сучасної поверхні.

Крім господарських ям на поселеннях знайдені сліди назем­них господарських дерев’яних будівель, навісів, загонів для свійських тварин, а також окремі вогнища, винесені за межі жител. Зрідка зустрічаються виробничі споруди: залізопла­вильні горни або печі для плавки кольорових металів.

Крім поселень у межах Празько-Корчацької культури відкриті окремі городища, причому всі відомі знаходяться на Волині.

Городище займає центральну частину мису, відділену від двох інших його частин глибокими перекопами. Мис піднімається над навколишньою долиною на 15-16 м. Схили мису у пологих місцях підсипано землею, що робило їх

Мал. 13.

Рашків III. Реконструкція житла № 50. Графічну реконструкцію здійснив архітектор О. Кутовий

стрімкішими і неприступнішими. Південно-західний схил го родища був укріплений частоколом і стіною, складеною з де рев’яних колод, закріплених вертикальними стовпами. З піь нічно-східного боку урочище мало стрімкий неприступний схил який, можливо, був укріплений лише частоколом (мал. 14).

Під дерев’яною стіною з внутрішнього боку виявлені ями від стовпів, а між ними - вогни­ща, завали перепаленої глини, обвуглені залишки плах, уламки ліпної слов’янської кераміки, кістки тварин, металеві й кістяні вироби, що очевидно являють со­бою сліди залишків довгої назем­ної споруди-контини.

Мал. 14. Топографія городища в с. Зимне

Крім великої кількості ліпної кераміки (20 тис. уламків) на цьому горизонті знайдено чис­ленні вироби (понад 200 прим.) з кольорових металів (зокрема з бронзи та срібла), заліза, мерте­лю, кістки тощо. Серед них знаряддя праці, предмети побуту і озброєння, прикраси. Наявність на городищі відливних фор­мочок, тиглів, ковадла, напівфабрикатів і виробничих відходів свідчить, що тут працювали ремісники. На городищі є сліди культових споруд. Подібне городище УІІ-УПІ ст. відо­ме біля с. Лежниці на правому березі Західного Бугу.

Не менш важливим джерелом для вивчення Празько-Кор- чацької культури, ніж поселення і городища, є могильники.

На території України могильники Празько-Корчацької куль­тури досліджені слабо. За характером могил вони поділяються на дві групи: плоскі (без насипів) і курганні. Перша група пред­ставлена похованнями на Волині, Дністрі та в Закарпатті. Відкриті на території України поховання - переважно трупо- спалення в урнах, зрідка в ямках. Урнами служили ліпні горщи­ки, в які були складені перепалені кістки. Урни вставлені в ями діаметром 20-80 см, завглибшки 20-60 см. Інколи вони були перекриті сковорідками або плоскими кам’яними плитами. Як в урнах, так і в ямних похованнях зустрічаються різноманітні побутові речі, прикраси, деталі одягу і залізні ножі, пряжки, фібули, оплавлені скляні намистини, наконечники стріл.

Друга група поховань - курганні могильники, які відкриті на Волині та Дністрі. На Волині кургани знаходяться переважно на високих берегах річок досить далеко від поселень. Насипи кур­ганів невисокі - до 1 м. Діаметр їх 4-10 м. Вони переважно ок­руглі, опоясані ровиками. Урни з перепаленими кістками стоять на невеликих ритуальних вогнищах на рівні давнього горизонту. Саме спалення відбувалося на стороні. Близькі до волинських були і кургани на Середньому Дністрі: висота 0,3-0,7 м, діаметр 15-17 м. Є урнові і ямні поховання. За деталями поховального ритуалу вони наближаються до поховань культури Карпатських курганів III - початку V ст., відомих у прикарпатських долинах.

Речовий матеріал на пам’ятках Празько-Корчацької куль­тури складається з кераміки, виробів з металу, кістки та каме­ня. Тривалий час існувала думка, що Празько-Корчацькій культурі властивий лише ліпний посуд (мал. 15). Досліджен­ня останніх десятиліть показали, що поряд із ліпним посудом у V ст. існував і гончарний. Гончарна кераміка виготовлена за зразками провінційно-римського посуду, який був широко представлений у комплексах попередньої Черняхівської куль­тури.

Землеробські знаряддя представлені одиничними екземпля­рами широколезових наральників, серпами, косами та ін. Відомі ковальські та деревообробні інструменти: ковадла, зуби­ло, молотки, токарний різець. Знаряддя з кістки представлені різноманітними проколками, трапляються кістяні гребені.

Широко представлені ливарні форми, виготовлені з мерге- лю. У відкритому житлі - майстерні ювеліра на Бернашівсько- му поселенні на Дністрі - знайдено глиняну ллячку й 64 такі формочки. Серед них є рідкісна форма для відливання паль­частих фібул - застібок. Знайдені форми багатьох прикрас свідчать про досить розвинуте металообробне ремесло. Дуже рідко на поселеннях зустрічаються предмети озброєння. Відомі наконечники списів і дротиків, а також наконечники двокрильчастих, ромбовидних і листоподібних стріл.

Прикраси населення Празько-Корчацької культури виго­товляло в основному з бронзи, заліза, поодинокі - із срібла. Ос­новний набір - це браслети з потовщеними кінцями, різно­манітні пряжки, кільця, нашивні бляшки, підвіски, фібули, зокрема пальчасті, спіралі, різнокольорові намистини.

Хронологія Празько-Корчацької культури розроблена до­сить добре, хоч у перспективі ще будуть внесені певні поправ­ки й уточнення. Крайні дати культури - У-УТІ ст. Слід підкреслити, що поселення, де є комплекси, безсумнівно дато­вані V ст., відкриті у Середньому та Верхньому Подністров’ї, на території України та у Молдові й Румунії (табл. 10).

Мал. 15.

Ліпний посуд Празько-Корчацької культури.

Ліпні горщики (1-13, 16), миски (14, 15) і сковорідки (17-20)

У VI ст. територія цих пам’яток значно збільшується, займаю­чи Середнє і Верхнє Подунав’я, а в кінці VI-VII ст. - і межиріччя Ельби і Заале.

Порівнявши карту поширення пам’яток цієї культури з ко­ординатами, визначеними Йорданом у середині VI ст. для слов’янського племінного утворення склавинів, бачимо, що во­ни відображають саме це племінне утворення. У Попрутт. Верхньому й Середньому Подністров’ї, аж до верхів’я Вісли окреї люється район становлення Празько-Корчацької культури. По-

Табл. 10. Слов’янські пам’ятки з комплексами кінця ІУ-У ст. н. е І - черняхівські; II - київські; III - черняхівсько-київські; IV - окремі знг хідки фібул V ст. у Середньому Подніпров’ї; V - празькі; VI - пеньківські VII - колочинські пам’ятки. 1 - Рашків І; 2 - Черепин; 3 - Водники; 4 - Підберізці; 5 - Зелений Гай; 6 - Рашків П; 7 - Рашків ПІ; 8 - Сокіл; 9 - Луко Каветчинська; 10 - Устье; 11 - Теремці; 12 - Бакота; 13 - Бернашівка 14 - Кодин І; 15 - Кодин II; 16 - Гореча; 17 - Рогізна; 18 - Глибока; 19 - Ходосівка; 20 - Вишеньки; 21 - Хлопків; 22 - Новий Бихів; 23 - Тайма- ново; 24 - Уллянівка; 25 - Сибиреж; 26 - Роїще; 27 - Мезин; 28 - Заяр’с 29 - Целиків Бугор; ЗО - Сенча; 31 - Курган Азак; 32 - Каменево її 33 - Пісчане; 34 - Пархомівка; 35 - Куня; 36 - Кочубеївка; 37 - Буг рип; 38 - Григоріївка; 39 - Студенец; 40 - Бучаки; 41 - Пекарі; 42 - Мь жириці; 43 - Михайлівна; 44 - Хмельна; 45 - Хрещатик; 46 - Хитці

ява цих пам’яток в усіх інших регіонах є результатом розселен­ня слов’ян-склавинів із Північного Прикарпаття та Попруття.