Пам’ятки типу Етулії

Окремою групою археологічних пам’яток, які не можна оминути при вивченні процесів формування слов’янських племінних утворень, є пам’ятки типу Етулії. Вони відкриті молдавськими та українськими археологами в пониззі Дністра.

Поселення типу Етулії невеликі за розмірами, мають мало жител і багато господарських ям - як і пізньозарубинецькі, київські й верхньодністровські черняхівські селища. Етулійське населення жило в напівземлянках, подібних за своєю архітектурою до жител Середнього та Верхнього Дністра. Ще більш незвичними для цього регіону є етулійські поховання. На відміну від скіфо-сарматського населення, яке жило в цьому регіоні до приходу сюди слов’янського населен­ня і ховало своїх померлих шляхом трупопокладення, останні покійників спалювали, а їхні останки ховали в невеликих ямах, як і слов’янське населення Зарубинецької та Київської культур.

Лише частина ліпного посуду з етулійських пам’яток нага­дує про місцевий скіфський субстрат. Багато форм посуду ма­ють близькі аналогії на поселеннях Верхнього Подністров’я, а кришки-диски не відрізняються від цього типу керамічних ви­робів пізньозарубинецьких і київських поселень.

Житлові й господарські споруди, поховальний обряд, знач­на частина посуду вказують на зв’язок пам’яток Етулійської культури із культурою населення верхів’я Дністра та Півден­ного Бугу і більш північних районів. Населення Етулійської культури III-IVct. - це уламок тих слов’янських племен, які раніше жили в межиріччі Дністра та Південного Бугу. Його витоки слід шукати в середовищі пізньозарубинецьких і воли- но-подільських пам’яток. Одним із поштовхів, який відколов групу слов’янського населення, могли бути готи. Саме вони в кінці П-ПІ ст. н. е. вклинились на територію Волині та ме­жиріччя Дніпра й Південного Бугу.

Поява венедів у межиріччі Нижнього Дністра і Дунаю, що створили пам’ятки Етулійської культури, не залишилася не­поміченою римськими авторами.

Таким чином, на території Південно-Східної Європи, де римські писемні джерела серед інших племен називають ве­недів, з ними можна пов’язати пам’ятки Зарубинецької, Пізньозарубинецької, Волино-Подільської, Київської та час­тини Черняхівської культур. Вони займають переважно пограниччя Лісу і Лісостепу та в хронологічній послідовності відображають різні етапи становлення слов’ян. Пам’ятки ти­пу Етулії та інші на південних схилах Карпат і Подунав’ї вка­зують на початки слов’янських міграцій, переважно зумовле­них рухами германських племен і втягнутих в їхні потоки інших етнічних груп.

Підсумовуючи джерельний матеріал, що відноситься до ве- недського періоду в історії слов’ян, не можна не зазначити, що його етнографічна невиразність створює багато проблем на шляху до відтворення історичних реалій. Писемні звістки про слов’ян-венедів занадто лаконічні, археологічні культури синкретичні, лінгвістичні дані слабо диференційовані та, як правило, не визначені хронологічно, антропологію обмежує відсутність або мізерна кількість черепів та скелетів у зв’язку із давньослов’янським похоронним обрядом трупоспалення. Таке фактичне положення вже саме по собі змушує дослідників процесів етногенезу слов’янських народів зверта­тися до матеріалів або користуватися результатами розробок спеціалістів з усіх згаданих дисциплін, поклавши в основу власні розробки, що базуються на джерелах своєї дисципліни. Такий комплексний підхід, на нашу думку, якщо не єдино можливий, то принаймні найбільш перспективний. Та «ізба­ви» нас Бог від тих лжепатріотичних праць, які виходять з-під пера любителів старовини, що однаково «знають» матеріали усіх дисциплін, не будучи спеціалістами в жодній з них.

Розуміючи труднощі у вивченні етногенетичних процесів слов’янських народів, українська славістично-археологічна школа в останні десятиліття провела значну пошукову роботу щодо виявлення і виділення тих культур, а в синкретичних культурах - тих локальних груп, навіть окремих пам’яток першої половини І тис. н. е., які типологічно можна пов’язати з ранньосередньовічними археологічними культурами істо­ричних слов’ян, про які йтиметься далі. До них відноситься Київська культура, певні групи поселень Черняхівської куль­тури типу Черепина-Теремців на Верхньому і Середньому Дністрі та Хлопкова-Боромлі на Дніпровському Лівобе­режжі. Виявилось, що на тих поселеннях, які дожили до сере­дини V ст., є значна кількість житлових та господарських комплексів, типологічно близьких слов’янським середньо­вічним або тотожних з ними. Важливим досягненням останніх десятиліть можна вважати виділення споріднених і взаємозв’язаних груп ще більш ранніх пізньозарубинецьких та волино-подільських пам’яток другої половини І-ІІ ст. н. е. Вони утворились в результаті схрещення елементів місцевої класичної Зарубинецької культури та тих привнесених на те­риторію України елементів Пшеворської культури, у підоснові яких лежать поморсько-підкльошові пам’ятки Середнього і Верхнього Повіслення. Успішне вивчення цих пам’яток дозво­лило заповнити прогалини в хронологічній таблиці етнокуль­турного розвитку слов’ян-венедів у першій половині І тис. н. е. Усі ці старожитності визначають корінну тери­торію, де формувались основні групи слов’янства у венедський період. Межі цієї території збігаються з регіонами на Віслі і, найголовніше, на схід від неї (Волинь, лісостепова частина Подністров’я і Подніпров’я), де згадуються венеди римськи­ми, а згодом візантійськими писемними джерелами. Вони не суперечать ні лінгвістичним, ні будь-яким іншим даним суміжних наук, що вивчають етнокультурні процеси.

Не виключено, що якісь невеликі групи слов’ян-венедів у першій половині І тис. н. е. вже поселилися в межиріччі Дністра і Дунаю на межі з Буджацьким степом. Вони пред­ставлені пам’ятками типу Етулії. Крім того, на півдні від Кар­пат, у Верхньому Подунав’ї, з’являються якісь інші групи ве­недів, що разом з германським населенням відходять з Північного Прикарпаття. На це вказують пам’ятки типу Пряшева у Східній Словаччині та Злехова на Моравії.

Ми не бачимо перспективи пошуків венедських старожит- ностей на території так званих «безфібульних» культур ранньо- залізного часу у Північно-Східній Європі, де жили балти та угро-фіни, що пропонують деякі археологи Петербурга.

Наприкінці IV - на початку V ст. венедський період в історії слов’ян закінчується. Починається раннє середньовіччя. У складі венедської спільноти виділяються окремі племінні об’єднання склавинів та антів, зафіксовані писемними джере­лами. В археології вони позначені утворенням нових культур, які проростають в культурно-економічному середовищі ве­недських угруповань в лісостеповій частині Південно-Східної Європи, зокрема на території України.

Запитання та завдання до другого розділу

1. Дайте визначення археологічної культури та її харак­теристику.

2. Подумайте, чи можна пам’ятки Зарубинецької культу­ри пов’язати зі слов’янами-венедами.

3. Коли і на якій території виникла Черняхівська культура?

4. Слов’яни-венеди як складова частина носіїв Черняхівсь­кої культури. Схарактеризуйте їхні пам’ятки. Які ще етнічні групи входили до складу населення - носіїв Чер­няхівської культури?

5. Чим і як виражені торгово-економічні зв’язки населення Черняхівської культури з римськими провінціями?

6. Назвіть культуру, що стала спадкоємницею пізньозару- бинецьких старожитностей на Верхньому Подніпров’ї. Схарактеризуйте її хронологічні та територіальні межі.

7. Чи можна вважати пам’ятки типу Етулії свідоцтвом появи слов’ян-венедів на Нижньому Дунаї?