Черняхівська культура

Черняхівська культура - одне з найбільших 1 яскраво ви- ражених соціально-економічних та культурних утворень III - першої половини V ст. на території Південно-Східної Європі; Вона займає всю лісостепову і степову частину України, Мол­дову, значну частину території Румунії, сягаючи на південно­му заході Дунаю (табл.

Табл. 7. Археологічні культури другої чверті І тис. н. е. І - пам’ятки Черняхівської, II - Київської, III - Вельбарської культур;

IV - Культура карпатських курганів; V - кордони Римської імпері’ у 117-217 рр.; VI - кордони Римської імперії у 272-395 рр.

культури В. Хвойко, який у 1900-1901 рр. провів розкопки могильника в с. Черняхів Кагарлицького району на Київщині.

Майже одночасно проводились розкопки у верхів’ях Західного Бугу та Дністра. Уже на перших етапах досліджень пам’яток Черняхівської культури була охоплена широка тери­торія від Західного Бугу до Дніпра.

Планомірне систематичне вивчення Черняхівської культу­ри почалося після Другої світової війни. Створено карту чер- няхівських пам’яток. Якщо у 1960 р. було відомо понад тися­чу поселень, то у 80-х рр. їх з’явилося на археологічній карті близько трьох тисяч.

В. Хвойко визначив час існування Черняхівської культури на II-V ст. н. е. Він вважав, що вона є подальшим, вищим ета­пом розвитку слов’янського населення, яке залишило заруби- нецькі старожитності кінця III ст. до н. е. - II ст. н. е. Його підтримали інші археологи. Зацікавилися відкриттями В. Хвойки німецькі вчені-археологи. Вони пов’язували появу черняхівських старожитностей на території Подніпров’я з експансією германських племен готів і гепідів з Нижнього Повіслення у Північне Причорномор’я. Підключився до цієї дис­кусії і ряд археологів з країн Центральної та Західної Європи, що поставило черняхівську проблему на одне з чільних місць у ви­вченні європейських старожитностей першої половини І тис.

Проведено археологічні розкопки приблизно 200 поселень Черняхівської культури, із них більше 100 селищ знаходяться на території України.

Поселення здебільшого розташовані на південних схилах невеликих річок, потічків, біля джерел питної води. Інколи вони займають підвищені місця в заплавах річок або на місцях, які заходять в заплаву. Переважно вони тяжіють до родючих чорноземних ґрунтів, що свідчить про землеробський харак­тер господарювання черняхівського населення. Розміри посе­лень невеликі - 200-300 м завдовжки й 100-180 м завширш­ки. Але нерідко зустрічаються і селища довжиною до 1 км і більше. Житла та господарські споруди на поселеннях Верх­нього та лівобережжя Середнього Дністра розташовані групами, що чергуються з групами господарських ям. Нерідко на вільній від забудови площі поряд з ямами бувають вогнища (фото 1). На деяких поселеннях Молдови простежується низка жител, витягнутих уздовж схилу. До цього часу немає ні одного чер­няхівського селища, розкопаного повністю, проте навіть шля­хом розвідок встановлена наявність групової та лінійної забу-

Фото 1. Ділянка розколу на поселенні Черняхівської культури Бовтів II на р. Гнилій Липі

доби. Господарські ями в кількісному відношенні здебільшог< переважають над житлами. Вони часто скупчені на певни: ділянках, що дає змогу припускати їх спільне використанню членами великої патріархальної сім’ї.

Житла на черняхівських поселеннях у різних районах ш- ширення культури відзначаються значною різноманітністк архітектурних рішень. Загалом їх можна звести до трьо: типів. Це заглиблені в материк напівземлянки та землянки поширені в лісостеповій зоні України; наземні глинобитн житла, часто тричленної конструкції, що переважають у Пру- то-Дністровському межиріччі; кам’яні будівлі, які характери для вузької прибережної смуги Північного Причорномор’я.

Напівземлянки, нижня частина яких була вкопана ні 0,8-1,20 м у землю, мали стовпову конструкцію.

Наземні глинобитні житла були зведені на дерев’яному каї- касі. Нерідко у них можна виділити два, а то і три приміщення житлове, господарське і хлів під одним дахом. їхня площа ся гала від 50 до 120 кв. м. Будівлі, стіни яких були складені з кг-

Лал. 3. Житло-напівземлянка Черняхівської культури із поселення Ракобути на Західному Бузі. І-ІУ - плани і розрізи

Мал. 4. Житло-напівземлянка на поселенні Черняхівської культурі, в с. Дем’янові на Верхньому Дністрі. № 1-4 - плани і розрізи стовпових ям

оселення Черняхівської культури в іьому Дністрі

.яли в одному блоці житлові та господарські них прилягав дворик, нерідко обведений

.ися вогнищами, зрідка глиняними печа-

.я Дністрі в напівземлянках з’явилися печі, жю (фото 2). Господарськими підсобними спо- іи різної величини ями конічної або циліндрич-.ибина яких інколи сягала від 1 до 2-2,5 м від (фото 1).

еленнями на підвищених місцях знаходились И. і ПО являють собою поля поховань без будь-яких >зняк.

иках залежно від величини і тривалості поселень ■■я від кількох десятків до кількох сотень поховань.

..ості могильників поєднуються трупоспалення з тру- 1ПРННЯМИ.

.алення бувають в урнах, рідше просто у невеликих ■палення покійника відбувалося на стороні, в основно-

Фото 2. Ділянка розколу на поселенні Черняхівської культури в с. Теремцях на Дністрі (на передньому плані - напівземлянка з піччю-кам’янкою)

му за межами могильника. Разом з прахом покійника в моги­лу клали прикраси (бронзові та срібні пряжки, фібули-брош.

Найбільш масовим матеріалом на черняхівських пам’ятках г глиняний посуд. Черняхівське населення в III—IV ст. поряд з літ­ною керамікою (мал. 6-7) широко використовувало досконалиі гончарний посуд, виготовлений у місцевих ремісничих майстер­нях. Гончарний посуд на території України з’явився в останнії, століттях до н. е., але найбільш масове поширення припадає на п< ■ чаток ПІ-ІУ ст. н. е., коли тут проживало населення Черняхівсх- кої культури. Одночасно тут з’явились гончарні майстерні.

Гончарний посуд вражає своєю досконалістю і завершеність форм, багатством орнаментаційних мотивів (мал. 8 і фото 3).

На території Центральної та Південно-Східної Європи гоь чарний посуд з’являється уже в готовому досконалому ви гляді. Це дозволяє зробити висновок, що техніка гончарногс

Мал. 6. Ліпний посуд з пам’яток Черняхівської культури

Мал. 7. Слов’янський ліпний посуд з пам’яток Черняхівської культури Верхнього Подністров’я

Мал. 8. Гончарний посуд Черняхівської культури (за Б. Магомедовим)

Табл. 8. Слов’янські пам’ятки III—IV ст. на території Ук_г жа балтських культур лісової зони; II - межа Черняхіь. тури; III - поселення Київської культури; IV - поселеп няхівської культури; V - могильники Київської культури, лухів; 2 - Ріпнів II; 3 - Ракобути; 4 - Черепин;

6 - Дем’янів; 7 - Бовшів; 8 - Верхній Іванів; 9 - Лука мруолп..

10 - Сокіл; 11 - Теремці; 12 - Бакота; 13 - Журівка; 14 - Ломс_ 15-Хлопків; 16-Хлепче; 17-Глеваха; 18-Обухів И, Ш; 19-Вишень.. 20 - Погреби; 21 - Абідня; 22 - Тайманово; 23 - Деснянка; 24 - Вибл. 25 - Салтикова-Дівиця; 26 - Мена; 27 - Киріївка; 28 - Вишеньки 29 - Обирок; ЗО - Корон; 31 - Лавриків Ліс; 32 - Форостовичі; 33 - Би рин; 34 - Квєтунь; 35 - Букреївка II; 36 - Шишино V; 37 - Боромля її 38 - Рідний край III

райони. Отже, населення будь-якого району Європи, де знай дена амфорна тара, користувалося привезеним у ній продук­том - головним чином вином або олією. Найбільше знахідок ам фор виявлено в районах, що межують з Північним Причорно­мор'ям і Подунав’ям. Формування Черняхівської культурі припадає на першу половину III ст., її розквіт - на другу поло вину III—IV ст., а період занепаду - кінець IV - першу половиш V ст. За характером жител, поховального обряду та речовоп матеріалу пам’ятки Черняхівської культури поділяються на три локальні групи, пов’язані з певними регіонами. Північному Причорномор’ї, де домінуючими були кам’яне домо будівництво, поховання з трупопокладеннями в катакомбах, підбоях, великий відсоток імпортного посуду, скіфо-сарматські форми ліпного посуду, жило в основному скіфо-сарматське насе­лення - давні мешканці причорноморських степів.

Між Дністром і Дунаєм переважали дако-гети, для яких були характерні наземні глинобитні житла, специфічний ліпний посуд.

Великий регіон лісостепової зони України (табл. 8) займали пам’ятки з чотирикутними напівземлянками, часто з піччю, складеною з каменю, особливо на Середньому і Верхньому Дністрі, і специфічним керамічним комплексом. Вони нале­жали слов’янам-венедам.

В усіх регіонах відкриті могильники і поселення готів. У першій чверті І тис. н. е. готи займали територію Нижнього Повіслення. У II - на початку III ст. вони поширюються на Во­линь, верхів’я Південного Бугу, а в кінці цього століття з’яв­ляються між Південним Бугом і Дніпром. Вони розколюють слов’янську спільність пізньозарубинецької і волино- подільської культурних груп.

Племена готів приносять із собою свої типи жител (довгі на­земні споруди трьохчленної конструкції), специфічний ліпний посуд та інші елементи матеріальної культури, невідомі на території України до їхньої появи. Прибульці зі своєю матеріальною культурою вливаються в місцеве середо­вище і стають ще одним його компонентом. Настає період роз­паду старих і виникнення нових племінних союзів. Готи у війнах з Римською імперією очолюють новоутворені військо­во-політичні союзи в рамках Черняхівської культури, що відповідає згаданій Йорданом «державі Германаріха».

У 375 р. готи були розбиті й підкорені тюркськими племе­нами гунів. У кінці IV - на початку V ст. н. е. вони відходять у Подунав’я і далі на захід, сягаючи Італії та Іспанії.

Слов’янські племінні групи залишаються на своїй корінній території. Вони представлені пам’ятками декількох архео­логічних культур У-УІІ ст.