Доба енеоліту: нові зрушення
Енеоліт — це той час, коли землеробство й скотарство стають провідними галузями діяльності багатьох людських спільнот. Це час, коли відтворювальне господарство довело свою перевагу над привласнювальним і поширилося на значній території.
Енеоліт — це час розквіту землеробських культур, які змінили вигляд планети, час широкого впровадження зрошувального землеробства та виникнення перших цивілізацій. Це і час широкого освоєння степів.Поява міді відкрила небачені досі перспективи: пізнавши властивості металу, люди пізніше винайшли бронзу, а потім і залізо. Впровадження металевої індустрії спричинило переворот в усьому господарському житті. Постали принципово нові технології, нові знаряддя праці, які шляхом переплавлення можна було поновлювати, нові конструктивні елементи (цвяхи, заклепки, дріт тощо), нові способи обробки дерева, каменю, шкур, були винайдені різноманітні пристрої та механізми..
За енеоліту землеробство та скотарство стають основними засобами здобуття харчів, а головним багатством стають земля й худоба. Відтепер земля — це не просто тери
торія. Оскільки в неї вкладено працю, вона набуває нової якості, нової цінності та належить тим, хто її обробляє. Обробіток землі прив’язує людину до певної території.
Нові умови життя — осілість, обробіток землі, вирощування худоби — потребують чіткої організації праці в часі й просторі та згідно із сезонами року. Провідним суб’єктом власності виступає рід — група кревних родичів, що веде своє походження від одного пращура та складає постійне ядро общини. Тепер територія роду складається з двох частин — з оброблюваних ділянок та з угідь, де випасають худобу, ловлять рибу, полюють, збирають плоди, здобувають будівельні матеріали й сировину для знарядь праці, паливо тощо. З приводу угідь відносини залишаються такими ж, як і за привласнювального господарства: ними мають право користуватися всі члени роду та й общини.
Інша справа — землеробські ділянки. Саме обробіток землі спричиняє формування нових відносин щодо неї — відносин володіння. Це означає, що продукти землеробства належать тому, хто обробляє землю. Завдяки цьому в межах общини та роду більшої ваги набуває сім’я, оскільки вона виступає нижчим суб’єктом володіння землею. Таким чином, колективне користування територією з виникненням землеробства доповнюється відносинами володіння землею, які характеризуються ієрархічністю. Окрім указаних суб’єктів власності (сім’я, рід), можуть існувати й вищі суб’єкти (вождівство, плем’я, союз племен), що залежить від рівня соціально-етнічної консолідації.Ще раз наголосимо, що провідним суб’єктом власності на землю був рід, оскільки саме належність до нього надавала людині право на працю на землях роду. Прийшлі члени общини отримували таке право через своїх шлюбних партнерів і у випадку їхньої смерті чи розпаду шлюбу позбавлялися його та мусили повернутися до свого роду або взяти новий шлюб. Рід виступав організатором землеробських робіт — розчищення ділянок від лісу, освоєння цілини. Ці роботи через примітивність знарядь були надзвичайно трудомісткими та вимагали зусиль значного колективу, а виснаження грунту — постійного піклування про підготовку нових ділянок. Зате обробіток землі, вирощування врожаю були під силу окремій сім’ї. Вона виступала і власником отриманого врожаю.
Зміцненню сім’ї як осередку общини сприяло й виникнення скотарства. Не викликає сумніву, що приручення тварин передбачало індивідуальний підхід до них; відтак формується особиста власність на таких тварин. Однак приручення характеризується нетривкістю — за нестачі м’яса тварину споживали, причому всією общиною. З одомашненням тварин люди починають піклуватися про збереження та відтворення худоби. Причому це відбувається саме в межах сім’ї. Таким чином,розвиток скотарства викликає появу сімейної власності на худобу.
Як бачимо, з виникненням відтворювального господарства на історичну арену впевнено виходить сім’я, котра відтепер володіє ділянкою землі, худобою, має оселю та різний господарський та побутовий реманент.
Нові форми діяльності, стабілізація способу життя сприяли урізноманітненню матеріальної культури, а осілість — її накопиченню. Розміри сім’ї (велика сім’я, що складається з батьків і дорослих жонатих (заміжніх) дітей та утворює домогосподарство, чи мала сім’я: батьки й малолітні діти) залежали від конкретних умов існування, способів господарювання, співвідношення землеробства та скотарства, їхньої трудомісткості тощо.На грунті осілості, нових форм власності, зміцнення сім’ї розцвітає інститут роду, який тепер має всі можливості перетворитися на генеалогічний. Такий рід очолює старійшина — майбутній вождь. Виникнення більш сталої функції управління вимагало саме життя — урізноманітнення та ускладнення діяльності, необхідність планування майбутнього, кількісне зростання складу общин, ріст густоти населення.
Зональна специфіка відтворювального господарства, що намітилася в межах України за неоліту та відбилася в Бузько-Дністровській та Сурсько-Дністровській культурах, у нових умовах зберігається та знаходить вираження в існуванні двох форм діяльності: землеробсько-скотарської з осілим способом життя (лісостепова смуга) та скотарсько- землеробської з рухливо-осілим способом життя (Степ). Поряд із цим у деяких північних районах та в Криму за енеоліту ще мешкало населення, що вело традиційне привлас- нювальне господарство.