ОКРЕМІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ ПІВНІЧНОГО СХОДУ ДНІПРОВСЬКОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І тис. до н.е. - поч. II тис.н.е.
В.В. Приймак
Більське городище було центром усієї системи укріплених і відкритих поселень лісостепу Дніпровського Лівобережжя у І тис. до н.е.1. Це стосується і Посейм’я, що є північною межею поширення скіфської культури2, в даному районі подібної до старожитностей посульсько-донецького типу3.
На прикордонний характер пам’яток Посейм’я вказує і та обставина, що вздовж Сейму розташовано ланцюжок городищ скіфського часу, але їх винесеність на правий, північний берег Сейму, вказує на наступальний характер у взаємовідносинах з населенням юхнівської культури. Про це свідчить і відкриття низки таких городищ на правій притоці Сейму ■— Клевені з притокою останньої Есманню. Слід зазначити, що на відміну від більшості рік Лівобережжя, Сейм тече в основному зі сходу на захід, а не на південний захід-південь, внаслідок чого зручних для влаштування городищ мисів вистачає на обох берегах. Щодо територій на південь від Сейму, то вони активно освоювались здавна, особливо степовий район між верхів’ями Сули, Псла, Ворскли і Сеймом, де відомі некрополі з кількох десятків курганів, наприклад, біля с.Шевченкове (колишня Гирів- ка) Конотопського району Сумської області. Саме тому привертає увагу наявність ряду городищ раннього залізного віку на р.Клевень та її притоці р.Ес- мань, етимологія котрої, на думку Д.Я.Телегіна, має іранське походження. В районі м.Глухів верхів’я Есмані — притоки Клевені — наближаються до верхівців Есмані басейну Десни, котра всього за 6-8 км від впадіння в останню зливається з р.Реть. Можна припустити, що городища по рр.Клевень і Есмань охороняли шлях у Подесення, стосунки з канівським населенням якого були далеко не мирними, як свідчать матеріали досліджень пам’яток Посейм’я на території Курської обл. Росії4. Найпотужнішим у долинах Клевені й Есмані є комплекс із двох городищ біля с.Воргол Кролевецького р-ну Сумської обл. На даній пам’ятці проводив дослідження Д.Т.Березовець5, детальний опис наводиться у зводі І.І.Ляпушкіна 6. В фондах Сумського краєзнавчого музею зберігається колекція знахідок, в основному кераміка, серед якої чимало з характерними проколами під вінчиком. У даний час обидва городища поросли лісом. За 18 км на схід, вгору за течією р.Клевень, розташовується городище біля с.Ховзівка Путивльського р-ну Сумської обл. Детальний опис пам’ятки наведено у зводі І.І.Ляпушкіна7. В даний час поросло лісом. При шурфуванні пам’ят-ки у 1988 році автором було виявлено скіфську кераміку. Орієнтовно за 5 км вгору за течією від городища Ховзівка знаходиться городище біля с.Будища Глухівського р-ну Сумської обл.
Городище мисове, висота над заплавою р.Клевень біля 40 м. Займає мис правого корінного берега р.Клевень, розміри його 120 м на 30-90 м. З напільного боку перешийок мису в найвужчому місці перекрито валом, висотою біля 5 м, ширина підошви понад 20 м. Вздовж країв майданчика городища просте- жено ескарпи, котрі на більш похилих ділянках переростають у рови. З городища походять матеріали Давньої Русі і колочинської культури, кераміка раннього залізного віку маловиразна. Присутність колочинських матеріалів робить імовірним припущення про віднесення часу спорудження укріплень городища ще до раннього залізного віку, оскільки випадки виявлення колочинських ста- рожитностей на городищах скіфського часу є не поодинокими. Матеріали скіфського часу виявляються і вище за течією р.Клевень, однак немає певності, що вони залишені на городищах, а не на селищах (Сваркове), оскільки топографія їх розташування дозволяє це припускати. Укріплення ж могли з’явитися і в давньоруський час (Сваркове, Уланове).
За 18 км вгору за течією рр.Клевень і Есмань від городища Воргол розташовується городище біля с.Вікторове Глухівського р-ну Сумської обл. Городище знаходиться у лісі, над заболоченим відгалуженням долини р.Есмань. Можливо в давнину тут знаходилося озеро, на що вказують потужні торфові відкладення.
Займає частину мису правого корінного берега р.Есмань. Майданчик городища з обох боків мису відрізаний валами і ровами, висота яких біля 3 м над його рівнем, ширина ровів біля 5 м, глибина 1,5 - 2 м. З напільного боку споруджено додаткові вал і рів; висота валу до 1 м, глибина рову близько 1,5 м при ширині 3 м. З боку ярів, що утворюють мис, схили ескар- повано.За 25 км вгору за течією р.Есмань, на правому високому її березі, в лісі, знаходиться городище біля с.Годунівка Глухівського р-ну Сумської обл. Висота розташування городища над заплавою річки близько 30 м. Воно займає край мису, розмірами 160 м на 90-40 м. З напільного боку споруджено вал висотою понад 1 м, ширина підошви близько 20 м. Південна частина городища знищена крейдяним кар’єром. Оскільки такі розміри городищ не характерні для звичайних давньоруських і роменських (в даному районі останні взагалі відсутні), пам’ятку слід віднести до раннього залізного віку.
У Посеймї' є ще одне маловідоме в науці городище, біля с.Нова Слобода Путивльського р-ну Сумської обл. Воно знаходиться в лісі, за 1 км на південь від монастиря Софроніївська Пустинь. Займає край довгого мису правого корінного берега р.Сейм. З напільного боку городище відділене валом висотою біля 2 м, південний схил ескарпований. Д.Т.Березовець зазначає руйнування культурного шару монастирськими приміщеннями схимників, в оголеннях культурного шару йому траплялась кераміка з проколами під верхнім краєм вінчика, характерна для скіфських пам’яток 9.
165
Більське городище посідало стратегічне положення в системі сухопутніх
шляхів з Північного Причорномор’я у лісостеп. Ця система фактично лишалася незмінною й у середньовіччі. Певними рисами подібності наділена і оборонна система роменських10 і особливо давньоруських городищ, хоча відмінні структури господарства, соціально-економічних відносин, демографічний потенціал призвели до неспівпадання більшої частини оборонних пунктів.
Свого часу на Східному укріпленні Б.А.Шрамком було досліджено кілька об’єктів пеньківської культури, в ході розкопок трапилися датуючі матеріали чи речі, котрі відіграють роль хронологічних індикаторів.
До останніх належить гончарна і ліпна кераміка, котру можна віднести до пастирської або во- линцевськоі. Під час розкопок знайдено уламок пальчастої фібули — верхній щиток з вінцем зі зрощених пташиних голівок. Подібні фібули, але з більшою кількістю голівок, походять з Пастирського 11, поховальних комплексів могильника Суук-Су в Криму12, а практично точна аналогія — з Козіївського скарбу13. Фібули такого типу відомі й на інших територіях Середнього Подніпров’я14. А.К.Амброз відносить комплекс Суук-Су, де знайдено подібну більській фібулу, до другої половини VII ст., О.І.Айбабін уточнює час побутування таких фібул в Криму — друга чверть-кінець VII ст.15 Другою половиною VII ст. датує О.О.Щеглова скарби І групи, до яких відноситься і Козіївський16. З Більського городища походить також антропо-зооморфна фібула, можливо, також пов’язана зі згаданим поселенням. Згідно нещодавно опублікованої І.О.Гавритухіним розробки А.К.Амброза, такі фібули відносяться також до другої половини VII ст.17.Автор публікації відзначав певну незвичайність поселення на Більському городищі, яка проявилася у розташуванні його на плато корінного берега р.Ворскли висотою понад 60 м над рівнем заплави, наявності невеликої кількості приміщень, до того ж мало схожих на житла, без вогнищ, із своєрідними конструктивними деталями (напівземлянка №49). З приводу останньої слід зауважити, що винесення стовпових ям за межі житла трапляється в слов’янському домобудівництві більш ранішого періоду18, але характерне воно і для жител болгар у Криму цього часу19. В світлі нещодавно опублікованих даних про зв’язок болгар-оногурів з пеньківськими старожитностями20, археологічними реаліями басейну р.Ворскли21 ігнорувати кримські матеріали неможливо. Принагідно слід зазначити, що деяку подібність до матеріалів болгарських пам’яток Криму виявляє кухонний посуд гончарних майстерень балки Канцер- ки22.
Переважна більшість пеньківських селищ розташована на першій надзаплавній терасі річкових долин чи підвищеннях у заплаві. На одному з таких селищ, розташованому в середній течії правої притоки р.Ворскли — Ворскли- ці — відкрито кочівницький могильник, датований авторами досліджень кінцем VII ст. Основні його риси відповідають виділеному Р.С.Орловим типу Си- вашівки, що співвідноситься з болгарами, а також частково уграми і аварами". Відкриття цього могильника остаточно вирішує питання про територіальний зсув пеньківських пам’яток і появу скарбів першої групи (за О.О.Щегловою). Співпадання у часі існування даного селища з появою кочівників уже за вод-
Рис.
Городища раннього залізного віку Посейм’я.
А - Нова Слобода;
Б - Будища;
В - Вікторове;
Г - Ховзівка.
ним рубежем — Ворсклою, за 60 км на північ, дозволяє припустити, що у цьому випадку ми маємо справу не із звичайним селищем, а з своєрідною заставою, сигнальним постом, котрий контролював долину Ворскли поблизу переправи. Деякі інші матеріали, пов’язані з доволинцевським етапом неслов’янських пам’яток, простежені на пеньківсько-волинцевському селищі Вовки біля с.Хмарівка Зіньківського р-ну Полтавської обл.24, що знаходиться за 18 км на північний захід від Східного укріплення Більського городища. Там же, вище за течією р.Ворскли на середньовічному селещі біля с.Верхня Пожня зафіксовано сліди виробництва бляшок круглої форми, подібних до знайдених у поховані на схилі гори Тепсень у Криму25. Браслети з поховань № 1 і 4 Рябівського могильника подібні знайденому в житлі №3 селища Хитці на р.Удай26. Присутність кочівників у цьому районі засвідчена фібулою з впускного поховання у кургані раннього залізного віку, який розташовувався на плато лівого корінного берега р.Удай біля с.Постав-Мука Чорнухинського р-ну Полтавської обл. Таке розташування пам’яток з кочівницькими елементами навряд чи може пояснюватись вторжениями номадів на територію землеробів-слов’ян.
Швидше всього, мова може йти про інкорпорацію слов’ян-антів до держави Кубрата — Великої Болгарії (похованням Кубрата частина фахівців небезпідставно вважає Перещепинський скарб). У такому разі присутність елементів пеньківсь- кої культури у Криму і кочівницьких на пеньківських пам’ятках лісостепового Лівобережжя є цілком логічною, а перелічені вище пам’ятки басейнів Сули і Ворскли можна віднести до тих, що позначають північну межу держави Куб-рата. Знаходить пояснення і поширення на значних територіях виробів ремісників Пастирського городища, яке могло бути одним із економічних центрів Великої Болгарії. Розгром хазарами болгар Кубрата спричинив, очевидно, і вторгнення перших у лісостеп, що засвідчене багатьма скарбами27. Слід зазначити, що присутність колочинських матеріалів на городищах Воргол і Будища вже відзначалася28; найімовірніше, мова може йти про одні і ті ж події. Скарбів же у прилеглих із заходу й півночі (як і зі сходу-південного сходу) до середньої течії Ворскли району — кілька. Серед них не лише давно відомі29, а й відкриті у 70-90-і рр., в тому числі на селищі в урочищі Хутір біля с.Великі Будки Недригайлівського р-ну Сумської обл. Саме тому викликає прикре здивування висловлене Л.І.Бєлінською судження про те, що з числа пеньківських і колочинських пам’яток Сумщини розкопувалися лише поселення Курган-Азак на Пслі і багатошарове селище Рябівка в басейні р.Ворскли, а в основному роботи носили розвідувальний характер30. На згадуваному вже селищі колочинської культури в урочищі Хутір в ході розкопок 1981-82 рр. розкрито понад 700 кв.м площі, досліджено 6 напівземлянок і господарські ями, чому присвячено кілька досить давніх публікацій31, не кажучи вже про новітні. Не можна погодитись і з включенням селища Курган-Азак до числа тих, де досліджено колочинські комплекси. Безумовно, що матеріали колочинської культури присутні на пам’ятці32, однак практично всі об’єкти, відкриті під час розкопок, відносяться до заключної фази київської культури і датуються другою половиною ΓV-πep- шою половиною V ст.33 Приєднуючись до такої оцінки пам’ятки, А.М.Облом- ський дещо уточнює її хронологію34. Слід зазначити, що дослідження селища в урочищі Вишневе біля с.Курган Лебединського р-ну Сумської обл. О.В.Сухо- боков проводив на зорі вивчення київських, пеньківських і колочинських пам’яток на Лівобережжі Дніпра в 1968 р., коли сам факт їх виявлення був важливим, підриваючи авторитетне твердження І.І.Ляпушкіна про відсутність тут осідлого населення у V-VII ст. Вже через певний час, коли накопичилась значна кількість матеріалів, Є.О.Горюнов вніс корективи в хронологію й інтерпретацію пам’ятки35. Сам О.В.Сухобоков з цього приводу заперечень не висловлював36. Отже, маємо справу з незнанням чи ігноруванням фактів. Слід вказати також, що в 1993 р. А.М.Обломським і Р.В.Терпиловським проводилися масштабні дослідження багатошарового селища біля с. Литвиновичі Kpo- левецького р-ну Сумської обл., де розкопано і кілька колочинських об’єктів. Схоже, що публікація Л.І.Бєлінської — в руслі старих „добрих” сумських традицій37, вона зовсім не сприяє авторитету української археології. Ерудиція — не розкіш, а необхідна умова професіоналізму38. Навряд, чи знайдуться аргументи, аби не погодитися з цими словами.
Подальші дослідження периферії Більського городища і його території повинні принести нові факти про їх використання в епоху середньовіччя. Деякі з них відомі вже сьогодні. В епоху роменськоі культури і Київської Русі функціонувало городище в урочищі Замок біля с.Куземин Охтирського р-ну Сумської обл. Про те, що, крім давньоруського населення, в цьому районі перебували кочівники-половці чи „свої погані” — свідчить впускне поховання
жінки з кургану Безіменна могила на лівому березі р.Ворскли39. Очевидно, з Більським городищем чи його околицею пов’язана грандіозна битва на Ворсклі 1399 р. Вже сьогодні можна твердити, що битва відбувалася не у незасе- леному районі, а біля кордонів держави Вітовта40. Відгомін цієї битви проявився, очевидно, у появі Глухівського й інших скарбів, що складалися з джучид- ських монет41. До району Більська тяжіють монетні скарби XII-XIII ст. і XIVXV ст.( №1920 і 1952 за топографією М.Ф.Котляра)42. Детальніші дослідження, що без сумніву необхідні, приведуть у подальшому до локалізації місця битви, таборів супротивників — Вітовта і Тохтамиша та Єдигея й Темір-Кут- лука, тим самим відтворивши події 600-літньої давності з максимальним наближенням до реалій. Це дозволить якнайповніше використати охоронні і туристично-пропагандистські можливості майбутнього Більського заповідника.
Література
1. Шрамко Б.А Вельское городище скифской эпохи (город Гелон). — K.: Наук, думка, 1987. — С. 24.
2. Ильинская В. А, Тереножкин АИ. Скифия VII-IV вв. до н.э. — К. : Наук, думка, 1983. — С. 342.
3. Ильинская В.А, Тереножкин АИ. Вказ.праця. — С. 344.
4. Пузикова АИ. Итоги археологических исследований на территории Курской области / / Питання археології Сумщини: Матеріали науково-практичної конференції „Проблеми вивчення і охорони пам’яток археології Сумщини”. Квітень 1989 р. —Суми, 1990. — С. 42.
5. Березовець ДТ. Дослідження слов’янських пам’яток на Сеймі в 1949-1950 рр. // АП УРСР. — K., 1955. — Т.5. — С. 58-61.
6. Ляпушкин И.И. Днепровское Лесостепное Левобережье в эпоху железа. Археологические разыскания о времени заселения Левобережья славянами. / / МИА. — M., Л., 1961.— №104 — С. 59-60.
7. Ляпушкин И.И. Вказ. праця. — С. 138-139.
8. Сухобоков О.В., Приймак В.В., Горбовцов AA, Звагельский В.Б. Отчет о разведке на территории Сумской обл. для Свода памятников истории и культуры в 1988 г. // НА IA HAH України. — 1988/176. — Ф.е. № 23227.
9. Березовец ДТ. Отчет о работе славянского отряда Сеймско-Деснинской экспедиции 1950 г. // НА IA HAH України — 1950/2-а. — С. 13-14.
10. Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобережья (роменская культура и ее предшественики). — К.: Наук, думка, 1975. — С. 154.
И. Рыбаков Б.А Ремесло Древней Руси. — M., 1948. — С. 58,60.
12. Амброз AIC Основы периодизации южнокрымских могильников типа Суук-Су / / Древности славян и Руси. — M.: Наука, 1988. — С. 6, рис. 1,17; Айбабин АИ. Этническая принадлежность могильников Крыма IV-первой половины VII вв. н. э. / / Материалы к этнической истории Крыма. — К. :Наук. думка, 1987. — С. 172173, рис.2, ИГ, Айбабин АИ. Хронология пальчатых и зооморфных фибул днепровского типа из Крыма// Труды V Международного конгресса археологов-славистов: Том 4. — Секция I. Древние славяне. — К.: Наук, думка, 1988. — С.6, рис. 1,7.
13. Щеглова OA. О двух группах „древностей антов” в Среднем Поднепровье / / Материалы и исследования по археологии Днепровского Левобережья. — Курск,
♦5,
1980. — С. 198, рис.7,//.
14. Амброз AK. Вказ. праця. — С.11.
15. Айбабин АИ. Вказ. праця. — 1987. — С. 172, 186; Айбабин АИ. Вказ. праця.
— 1988. — С.8.
16. Щеглова OA. Вказ. праця. — С.178-182; Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период. — К. :Наук. думка, 1980. — С.241, рис.48, 17.
17. Амброз АК. К происхождению днепровских антропо-зооморфных фибул / / CA.
— M., 1993. — №3. — С.182, рис.З.
18. Раннесредневековые восточнославянские древности. — Jl.: Наука, 1974. —С.79, рис.9; С. 127, рис 1; Терпиловский Р.В. Ранние славяне Подесенья III-V вв. —К.: Наук. думка, 1984. — С.54, рис.25; 106, табл.13.
19. Баранов ИА. Таврика в эпоху раннего средневековья (салтово-маяцкая культура). —К.: Наук, думка, 1990. — С.42, рис. 13..
20. Баранов ИА, Майко В.В. Среднеднепровские элементы в культуре населения раннесредневековой Таврики //Старожитності Русі-України. — К., 1994. — С.96103.
21. Обломский AM-, Терпиловский Р.В. Новые погребения раннесредневековых кочевников на Сумщине//Кочевники урало-казахстанских степей. — Екатеринбург: Наука, 1993. — С.167-172.
22. Сміленко АТ. Слов’яни та їх сусіди в Степовому Подніпров’ї (II-XIII cτ.). — К.: Наук, думка, 1975. — С. 148, рис.56; Баранов И.А Вказ. праця. — С.90, рис.29; С.92, рис.30; С.94-95, рис.31-32.
23. Орлов Р.С. Культура кочевников FV-VIII вв.// Этнокультурная карта территории Украинской CCP в I тыс.н.э. — К.: Наук, думка, 1985. — С. 101-105, рис. 18.
24. Горюнов EA, Казанский МН. Исследования памятников I тыс.н.э. на Полтавщине //АО 1977 г. — M.: Наука, 1987 — С.314; Щеглова О.А Волынцевский горизонт населения Вовки// КСИА. — M., 1987. — №190. — С.4748.
25. Баранов ИА Таврика в эпоху раннего средневековья. — С. 122, рис.45, 9-15.
26. Обломский AM-, Терпиловский Р.В. Вказ. праця. — С. 169, рис.2, 2, 7, 8\ Горюнов EA Ранние этапы истории славян Днепровского Левобережья — Л.: Наука,
1981, —С.76, рис.28, 8, 9; 29, 2.
27. Горюнов EA Вказ. праця. — С.86-87; Гавритухин И.О., Обломский AM Га- поновский клад (предварительная публикация) / / РА. — M., 1995. — №4. — С. 137, рис. 1, 147.
28. Приймак В.В. Пам’ятки роменської культури нижньої течії р.Клевень/ / Старожитності Південної Русі: Матеріали III історико-археологічного семінару „Чернігів і його округа в IX-XIII ст.” — Чернігів: Сіверянська думка, 1993. — С. 137-138, рис.1, 5.
29. Ляпушкин И.И. Вказ.праця. — С. 186-187.
30. Белинская Л.И. Поселения второй половины-конца І тыс. н. э. на Сейме //Проблемы археологии, древней и средневековой истории Украины: ТД. — Харьков, 1995 — С.82.
31. Романова ГА О работе Днепровского левобережного отряда/ /АО 1982 г. — M.: Наука, 1984. — С.252-253.
32. Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобережья (роменская культура и ее предшественники). — К.: Наук, думка, 1975. — С.35, рис. 12, 9-13.
33. Терпиловский Р.В., Абашина Н.С. Памятники киевской культуры (свод археологических источников). — К.: Наук, думка, 1992. — С. 173.
34. Обломский AM Этнические процессы в междуречьи Сулы и Ворсклы в I-V вв.
Н.Э.//РА. — M., 1994. — №2. — С.50-53, рис.8.
35. Горюнов ЕЛ. Ранние этапы истории славян Днепровского Левобережья. —Л.: Наука, 1981. — С.54-58, 108.
36. Сухобоков О.В. Дніпровське лісостепове Лівобережжя у VIII-XIII ст.: (за материалами археологічних досліджень 1968-1989 рр.) — К.: Наук, думка, 1992. —С.6-16.
37. Супруненко О.Б. Автобіографічний лист І.ГСпаського (до 90-річчя від дня народження вченого)//Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя: Матеріали історико-археологічного семінару, присвяченого 60-річчю від дня народження О.В.Шекуна. — Чернігів: Сіверянська думка, 1995. — С.88.
38. Щукин М.Б., Щеглова О.А. Мария Александровна Тиханова и Первые Тиха- новские чтения //Проблемы хронологии эпохи латена и римского времени: По материалам первых Тихановских чтений. Ленинград, 1988 г. — СПб., 1992. — С.8.
39. Щегленко А.В. Раскопки курганов в Полтавской области//АО 1980 г..—M.:
Наука, 1981, —С.325. ’
40. Приймак В.В. Археологічні пам’ятки другої половини XIII-XV ст. на території Сумської області / /Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя. — С.6970.
41. Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. — K.: Наук, думка, 1971. — С.75, 87.
42. Котляр М.Ф. Вказ. праця. — Карти №2; №3, С.76.
Еще по теме ОКРЕМІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ ПІВНІЧНОГО СХОДУ ДНІПРОВСЬКОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І тис. до н.е. - поч. II тис.н.е.:
- ОКРЕМІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ ПІВНІЧНОГО СХОДУ ДНІПРОВСЬКОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І тис. до н.е. - поч. II тис.н.е.
- Як зазначає Л. Васильєв в «Історії Сходу», райони Малої Азії і Вірменського нагір’я (озеро Ван), що прилягають до Північної Месопотамії, на початку II тис. до н. е. були заселені різними племенами, зокрема хуритами і хаті [25, I, 119].
- Вірування скіфів — іраномовного народу, що населяв у I тис. до н. е. степи Північного Причорномор’я, відомі украй фрагментарно [74, II, 445].
- Місячний — перший — календар з'явився, як вважають сучасні дослідники, у IX —III тис. до н. е.
- Приблизно з рубежу II і І тис. до н.е. починається нова доба в історії людства — доба раннього заліза.
- Культура Криту в III-II тис. до н. е. невіддільна, на думку сучасних дослідників, від великих культур близькосхідного світу, з тією лише різницею, що близько середини II тис. до н. е. острів (можливо, після спустошливої природної катастрофи) був заселений вихідцями з Балканського півострова — ахейцями.
- Мезолітичні і ранньонеолітичні пам'ятки (Х-У тис. до н. е.)
- Стародавні народи у ІІ - І тис. до Р.Х.
- Зміни клімату, виснаження родючих ґрунтів і прихід причорноморських скотарів наприкінці У-ІУ тис. до н. е. зумовили занепад землеробського неоліту Балкан, змінюючи його переважно матріархальний устрій на патріархальний і сприяючи формуванню нової, синкретичної культури з панівною роллю скотарства (культури Баден, Усатове, Котофені, Троя).
- Зелений володар сходу