Приблизно з рубежу II і І тис. до н.е. починається нова доба в історії людства — доба раннього заліза.
Залізо — метал більш “демократичний”, ніж бронза. Він поширений у природних рудах, його легше добувати й обробляти, залізні знаряддя міцніші та гостріші. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва, зокрема в землеробстві.
Спершу люди використовували дуже рідкісне метеоритне та самородне залізо, яке цінувалося дорожче золота. Речі з такого металу (переважно прикраси) знайдені в царських гробницях кінця IV—Ll тис. до н.е. на Близькому Сході.Спосіб добування сиродутного заліза з руди було винайдено приблизно в XVlII—XVI ст. до н.е. в Закавказзі (за давньогрецькою легендою, племенем халібів), Малій Азії (хеттами) та Месопотамії. Залізоробне виробництво розвивалось і поширювалось спочатку повільно. Сліди найдавнішого місцевого виробництва заліза — гамарництва — знайдено на північно-східній периферії етнічної України (поблизу м. Воронежа) на поселенні, яке датується XV—XIV ст. до н.е. Під кінець Il тис. до н.е. окремі залізні предмети трапляються у степовій частині України. Вся праслов’янська територія знаходилась у зоні лісів і лісостепів, де в достатку було залізної руди. В Xl—IX ст. до н.е. залізоробні майстерні та залізні речі з’являються в праслов’янських культурах на Правобережжі України, а починаючи з VllI—VII ст. до н.е. залізо вже поступово витісняє з ужитку бронзу.
Особливості обробки залізної криці — кування — створили нову виробничу техніку і нових ремісників — ковалів. У всі часи їх дуже шанували і навіть побоювались — вважалося, що коваль є трохи чаклуном. Бог-коваль зустрічається в міфології багатьох давніх народів, в українців він називався Сварогом. Згідно з міфом, за бога Сварога з небес впали ковальські кліщі і люди почали кувати залізну зброю.
Для українських земель тисячолітній період ранньозалізної доби насичений багатьма історично важливими подіями. Домінуючою галуззю господарства в лісостеповій частині стало орне землеробство, де вже використовувалися залізні сокири, наральники і серпи.
Внаслідок зростання продуктивності праці з’явились надлишки продуктів, які вивозились в інші краї. В степовій зоні відбувся перехід до кочового скотарства, однією з причин цьому був засушливий кліматичний період, який тривав 500 років (приблизно від 1300 до 800 рр. до н.е.). Стосунки між кочівниками причорноморських степів і землеробами загострились. Степовики прагнули силою заволодіти збіжжям, худобою, полотном, рабами. Осілі племена при постійній загрозі нападу мусили чіткіше організувати свою суспільну структуру, об’єднуватись, створювати військові дружини, будувати великі укріплені поселення — городища, які ставали громадськими, ремісничими та релігійними центрами. Все більше ремесел ставали самостійними напрямами господарювання, що дало змогу продукувати речі масово, високої якості і перейти від натурального обміну до справжньої торгівлі. Все це стимулювало розвиток сільського господарства, насамперед землеробства, а також військової справи, які, своєю чергою, активізували прогрес ремесла. Та все ж не слід вважати залізо першопричиною тих змін, які відбувалися за доби раннього заліза. Використання залізних знарядь і зброї були лише одним із виявів, а частково і наслідком системи соціальних і економічних стосунків, яка вже на той час існувала у Стародавньому Світі.На початку ранньозалізної доби з’являються перші письмові згадки про терени України та її населення. Знаходимо їх у творах античних авторів — Гомера, Гесіода, Гекатея, Есхіла, Піндара. Найцінніші і найдосконаліші відомості подає Геродот — давньогрецький історик, який жив у V ст. до н.е. і, ймовірно, сам мандрував північним Причорномор’ям. З його творів можна довідатись, як називалися племена і народи, які заселяли простори України в 1 тис. до н.е., дізнатись про їхню історію, релігію і побут. І хоч не всі ці відомості є цілком достовірні, а назви можуть бути перекручені та змінені, все ж ці письмові джерела містять цінну інформацію про наших далеких пращурів.
Ранньозалізну добу можна поділити на передскіфський та скіфський час.