Зелений володар сходу
Володар сходу — це Цан-ді («Зелений володар»), утіленням духу якого на ім’я Лін-вей- ян («чудотворний, могутній, що дивиться вгору») вважається Цін-лун («зелений дракон») — символ сходу.
Цін-лун — також назва сузір'я (за деякими версіями — інша назва планети Тай-суй, тобто Юпітера). Тай-суй («велике божество часу») — це «планета часу» Юпітер (Суй-сін) та її володар — бог часу. У китайській релігії вважалося, що і протидія божеству Тай-суй, і прагнення знайти його прихильність призводять до нещастя (розвиток його культу як грізного полководця датують XI ст. н. е.). На честь Тай-суй відбувалися жертвопринесення перед початком усіх значних робіт (будівельних та ін.), а в пізніх віруваннях він шанувався як глава відомства часу, що керує порами року, місяцями, днями, і зображувався із секирою та кубком або списом і дзвіночком, що вловлює душі [74, II, 488].Цан-ді, як володар сходу, називається ще Тай-хао, що є Фу-сі — давньокитайський першопредок і культурний герой, подібний до Хуан-ді. Припускають, що Фу-сі, на відміну від Хуан-ді, був першопредком східних племен (здогадно аустро- незійських), що уявляли його, очевидно, людиною-птахом. Перші згадування про Фу- сі у пам’ятках (бл. IV ст. до н. е.) повідомляють про ряд його культурних діянь: він навчив людей полюванню і рибальству, варити м’ясо; створив вісім ворожильних триграм, з яких складається відома китайська «Книга змін»; винайшов гуслі, сільце, рибальські сіті; встановив правила одруження; створив ієрогліфічну писемність, що замінила вузликове письмо. Згідно з відносно пізнім переказом Фу-сі зачала його мати Хуасюй, наступивши на болоті грому (Лейцзе) на слід велетня. Цей переказ, ймовірно, пов’язано з поширеним на межі нашої ери уявленням про Фу-сі як про істоту з тілом змії і головою людини, аналогічну прародичці Нюй-ва, яка, очевидно, з цього часу (можливо, під впливом вірувань південних племен) почала вважатися його сестрою й одночасно дружиною.
Однак в апокрифічних творах тієї доби зберігаються релікти його значно давнішого пташиного вигляду [74, II, 572-573].Фу-сі як божество сходу перебував під заступництвом стихії дерева, а в істори- зованій конфуціанській традиції вважався правителем Китаю з 2852 р. по 2737 р. до нашої ери. Як володар Фу-сі відомий також під ім’ям Тай-хао. На могильних рельєфах перших століть нашої ери Фу-сі зображувався зазвичай з циркулем (символ кола, тобто неба) в одній руці і диском сонця (втілення чоловічого начала ян) — у другій. Помічником Фу-сі був Гоу-ман (Чжун), який зображувався з тілом птаха й обличчям людини, яка сидить на двох драконах. За іншими джерелами (IV-II ст. до н. е.), Гоу-ман — дух дерева з квадратним обличчям й у білому одязі, в руках у нього циркуль і йому підвладна весна [74, I, 317]. Володарю сходу Фу-сі підкоряються бог грому Лей-гун і дух вітру Фен-бо. Лей-гун («громовик») — живе, за «Книгою гір і морів» (III-II ст. до н. е.), у болоті грому (Лейцзе). У нього тіло дракона, людська голова, і він б’є по своєму животу як по барабану (зображується іноді людиною, яка роз’їжджає у хмарах на колісниці і б’є молотком по двох барабанах). Згодом, очевидно, під впливом буддизму, зокрема образу птаха Гаруди, Лей-гун почав зображуватися з чорними крилами кажана, пташиними пазурами і головою (іноді з трьома очима), тулубом людини синього кольору. У VIII-X ст. н. е. його описували як свиноподібну крилату істоту чорного кольору, з рогами і двома пазурами на передніх та задніх лапах, з кам’яною сокирою, яка поїдає червону змію. Свято на його честь справлялося в Китаї на 24-й день 4-го місяця, і Лей-гун шанувався як божество, яке допомагає людям, оскільки він пов’язаний з божествами дощу, від яких залежить врожай. У деяких китайських сказаннях Лен-гун виступає персонажем, який влаштував великий потоп [74, II, 82].
З володарем сходу Тай-хао (Фу-сі) співвідносяться сузір’я у східній частині неба і планета Юпітер, а також весна й зелений колір.