Розповідь про першу битву з поляками під Жовтими Водами

З цими вістями козаки від татар повернулися, прочули про них по всій Україні й возрадувалися, як ізбавлєнію господньому люду всьому від неволі лядської. І щодень воїнство козацьке множилося й росло.

Дізнався про те коронний гетьман Павло Потоцький і наказав усім польським воїнам і козакам реєстровим і полководцям Хмельницького зловити, але Господь не допоміг йому. Тоді він через деякий час прийшов з силою великою до міста українського Черкас і змушений був зазимувати в ньому. Коли ж зима минула й під сонячним теплом Дніпро та інші ріки скресли, він, щоб скоріше Хмельницького зловити, прийнявши присягу, наказав реєстровим козакам під проводом Барабаша рушати вниз по Дніпру човнами, а в човни ж до них посадив ще й німецьку піхоту й сина свого Степана з комісаром козацьким, а разом з ними шість тисяч коронного війська, опріч козаків, полем вирядив, наказавши їм просто на Запоріжжя до Січі прямувати й, перепинивши Хмельницького, нищити його з загонами дощенту, або, як зайців, по полю розігнати й ту перемогу та славу хотів сину своєму приписати. А самі ж гетьмани з коронними військами, із військовим обозом і піхотою повагом путівцями простували, на лихо-біду не сподіваючись. Проте Хмельницький, не чекаючи, коли військо коронне до Запоріжжя дійде й, вирішивши поновити давню славу козацьку, коли ті свою силу в лугах-заплавах черпали, як воїн хоробрий вирушив у поле під Жовті Води, чекаючи на добрий улов для себе й не на силу, а на господню ласку уповаючи. Хоробро й ляхи своєю дорогою прямували, вони хотіли Хмельницького одним ударом розбити та всю силу козацьку посрамити на довгії літа й не знали, що й він готовий до бою, а Господь його до допомоги. Та перш ніж обидва походи зійшлися, послав Хмельницький до реєстрових козаків Ганжу, особливого посланця, і наказав розповісти їм про свою силу, про татар і звернутися до них з такими словами: «Чию кров йдете проливати? Чи не братів своїх? Чи ж у нас не одна мати - Україна? За кого вам випадає стояти? За костьоли? Чи за храми господні, що породили й рости- ли нас від дня хрещення? Чи ви короні польській допомогти хочете, яка неволею за вашу мужність відплатила, чи матері своїй Україні, яка волею вас обдарувати воліє?» Прослухали все це козаки, і всі шість тисяч, як одне серце й дума єдина, повстали.

І щонайперше Філон Джечалий свого гетьмана Барабаша сонного списом пронизав, бо він ляхам допомагав. А потім усю старшину та полководців-ляхів з корогвами в Дніпрі потопили, а самі з драгунами німецькими, що разом з ними човнами пливли, рушили Хмельницькому на підмогу. Забачивши це, ті козаки з комісаром, що при війську коронному залишилися, а також драгуни польські, що були в німецькій одежі та строях, великим загоном відділилися від ляхів і, зрадивши їх, перейшли до Хмельницького. Спостерігаючи все це, Хмельницький зрадів невимовно й так звернувся: «Браття, славні молодці війська запорозького! Пробила година, візьміть зброю і щит віри вашої, закличте на допомогу господа й не лякайтеся пихатої сили ляхів, не бійтеся хижості та страховиськ зі шкір леопардових і з пір’я страусового; згадайте давніх воїнів українських, котрі хоч і невірні були, та все ж своєю відвагою на всіх страх наганяли. З того ж тіста й ви зліплені. Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою. І вам во віки віків славу (з повеління господнього) запишуть, хай надія на Бога не посрамить вас!» Коли отак Хмельницький військо козацьке підготував хоробро стати до бою з ляхами, генерал Степан, син Потоцько- го, опинившись немов у пастці між козаками й татарами, послав служку Яська з листом до батька й провістив недалеку біду. Та посланця татари зловили, привели до лав козацьких і передали і посла й листа того, і звістку ту, що в нім сповіщалася, і розпочалася битва, розгулялась січа великая. Тільки ляхи забачили, що сила їх знемагає, як кинулися навтьоки; правда, Потоцький почав умовляти, що краще в бою, як подобає воїну, загинути, аніж, кинувшись тікати, уподобитися переполоханим вівцям і стати здобиччю звіреві-супротивнику. Відгукнулися ляхи на ті слова й почали, як снопи, валитися під ударами мечів, а тут ще линула злива і замочила вогнепальну зброю так, що вкрай знесилені вони змушені були прийняти оборонні порядки й рушити на Княжий байрак, до міст направляючись; та Хмельницький, виславши наперед козацьку піхоту, наказав у Княжому байраці покопати рови. І ось дійшов табір польський до ровів, втратив лад, а татари й козаки на обоз напали й розгромили, навіть сам Потоцький, двічі кулею влучений, загинув, а все військо польське в полон потрапило. Взяли там татари Сапєгу й Шемберка, Чернецький і Гродзинський Хмельницькому дісталися. Бранцями стали Хома Віденський, Іван Хребтович - воєвода Новгородський, Христофор Холмський, Гаврило Баллацький, Малицький і Се- мигородський, знатні пани; розгромлене було й військо польське: частина під мечем загинула, а частина в полон до татар потрапила. І з усього війська у тій битві уцілів один лише Марко Гдешинський, втік, правда й він був поранений. Сталося все те року 1648 у травні місяці числа 2.

Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. - К., 1992. - С. 39-43.

<< | >>

↑

Источник: Історія України з найдавніших часів до початку ХХІ ст. : збірник. І 90 документів і матеріалів / упоряд. : С. В. Алексєєв, Н. Л. Стешенко. - Краматорськ : ДДМА,2017. - 204 с.. 2017

Еще по теме Розповідь про першу битву з поляками під Жовтими Водами:

- Давня історія України (до VI ст.) - Загальна історія України - Україна 1917-1921 рр - Україна за радянських часів - Україна у XVI - XVIII стст. - Україна у середні віки (VII-XV ст.) -

- Всеобщая история - История Древнего мира - История религий - История России - Історія України -