Богдан Хмельницький про причини війни з поляками
Універсал Хмельницького, посланий в усю малоросійську Україну, що лежить обіруч Дніпра, а також у далекі руські міста
Звідомляємо вам, усім українським малоросіянам, жителям міст і сіл обох боків річки Дніпра, духовним і мирянам, шляхетним і посполитим, людям усякого, більшого й меншого чину, а особливо шляхетно уродженим козакам і святим братам нашим, шо мусили ми не без причини почати війну й підняти нашу зброю на поляків.
Це вже всім відомо, що ми перемогли поляків при всесильній божій помочі 8 травня під Жовтою Водою і 16 травня під Корсунем. Тепер, після цих двох виграних битв над ними, поляками, ми почули, що вони цим нещастям дуже розгнівані й роз’ятрені. Пани й князі біля Вісли й за Віслою не тільки вже стягають і з’єднують на нас численні свої війська, але й підмовляють, і побуджують на нас і пана нашого милостивого, ласкавого батька, найяснішого короля Владислава. І хочуть вони це зробити, щоб із силою своєю прийти в Україну нашу малоросійську, легко звоювати нас вогнем і мечем, розорити наші мешкання й обернути їх на порох і попіл. А нас самих хочуть вони одних вибити, інших у немилосердну неволю забрати, а решту спровадити у віддалені місця за Віслою. Так вони хочуть знищити й проковтнути славу нашу, завжди голосну й відому не тільки в європейській частині світу, але й в азіатських, шо лежать за Чорним морем, країнах. Ми ж постановилися в намірі нашому мужнім і безбоязним серцем та зброєю при божій помочі стати не проти милостивого пана свого короля, а проти гордих поляків, які мають за ніщо видані нам, козакам, і взагалі всім малоросіянам високоповажні привілеї, що зберігають і скріплюють наші стародавні права й вольності. Для цього прийшли ми від Корсуня і стали тут, під Білою Церквою, військовим нашим обозом.Ми пишемо до вас цей універсал, закликаючи і заохочуючи вас, наших братів, усіх малоросіян, до нас на військову кампанію.
Передаємо вам це і сповіщаємо, що поляки народилися й пішли від нас же, савроматів та русів, і про це свідчать їхні ж польські хронікарі. Отож були вони спочатку братами нашими, савроматами й русами, але мали велику пожадність до слави й душезгубного багатства і віддалилися від співжиття з нашими стародавніми предками. Вони взяли собі іншу назву (тобто ляхи й поляки), і заволоклися аж за Віслу, і осіли на чужі грунти і землі, які лежать між знаменитими європейськими річками Одрою та Віслою. Тим самим вони завдали шкоди багатьом навколишнім землям і державам німецьким, західним та північним, бо військовим і розбійничим чином в ті давні століття удерлися й загарбали, заволодівши їхніми державами з тодішнім населенням. Потім, як минуло відтоді вже багато часу, вони розплодилися й примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, невдоволені згаданими вже людськими шкодами і здирствами, безпричинно й по-зрадницькому повстали (як колись Каїн на Авеля) на русів чи савроматів, тобто на своїх же з давнини природних братів. Це вчинили вони в 1333 чи 1339 році після Різдва господнього під проводом короля свого Казимира Великого, з тим іменем Третього,— тоді найбільше був умалений і ослаблений київський, та Острозький, та й для інших русів істиний та природний наш князь. Вони звоювали війною і привласнили через свою ненаситність достеменно наші зі стародавніх часів землі та провінції козако-руські, савроматійські від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня і Смоленська. Мав наш край довгі й просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Хол- минську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемисльську, Мстис- лавську, Вітебську й Полоцьку. Вони, поляки, не тільки знищили і згладили на згаданих наших землях та провінціях ім’я наше славне козацьке, але, що найгірше й найбільше засмучує, запрягли вони всіх братів наших, роксолан, у невільниче підданське ярмо, відкинули нас від батьківської православної греко-руської душеспасенної віри і приневолили силою, звабили й підкорили гвалтом та багатьма нехристиянськими муками й тиранством до згубної унії та римського блуду. Вони зневажили всі привілеї й мандати перших князів та королів своїх польських, які схвалили і ствердили наше греко-руське благочестя, знищили їх і скасували супроти шляхетної політики й доброго сумління.Але й цей шкідливий для душі, вабний на погибель, схизматиць- кий і нечистий учинок (що святе благочестя обернули на унію й честь козацьку перетворили в безчестя й невігластво) мало вдовольнив їхню заздрість і гордість. Вони зважилися, уже незалежно від королівської, пана нашого милостивого, волі, вигубити й викоренити значніших людей і козаків із найокраїнніших і останніх напівдиких наших земель (тобто з Чигрина, Терехтемирова, Переяславля, Полтави та інших україно-малоросійських містечок і сіл, що лишалися обіруч Дніпра). А ця земля — предковічна вітчизна наша, яка сяє правдешнім і несхитним благочестям від святого й рівноапостольного князя Володимира Київського, що просвітив Русь хрещен- ням. Вони хочуть заволодіти й самим простодушним посполитим народом нашим, і не тільки запрягти його в невільниче ярмо, але й навести на нього по своїй безбожній волі шкідливу для душі, супротивну правилам священних і святих отців наших унію. На це вже є певні факти й документи, адже багатьох козаків та міщан, братів наших, пси, лядські дозорці, поїли, оскаржуючи їх перед панами, мерзенними своїми фальшивими плітками і силкуючись, щоб їх карали на смерть, аби після того заволодіти добром і їхніми маєтками. Це випало було потерпіти й мені, Хмельницькому, адже я був підданий небезпеці втратити голову свою від нечестивця й брехуна, чигринського дозорця Чаплинського. Та, окрім того, вони, поляки, й віру нашу православну завжди лаяли й обпльовували, а наших благочестивих священиків, де можна й коли можна з найменшого приводу оганьблювали і лаяли, били й розкривавлювали, виривали й урізували їм волосся та бороди.
Ми тут не будемо виписувати до решти, які чинено досі всім нам, малоросіянам, образи, пригноблення й розорення від поляків, та їхніх орендаторів, та укоханих факторів-жидів — ви про це добре знаєте й пам’ятаєте самі.
Хочемо пригадати вам тільки те, що мали ви таку неволю від поляків, що не могли вже зійтися на якомусь місці, на вулиці чи у себе вдома, вдвох чи втрьох. Заказано й не вільно вам було розмовляти між собою і навіть балакати про свої господарчі потреби, а без цього не можна відбути ні хрестин, ні весілля. Бог-творець дав людині вуста розмовляти, але й те поляки суворими своїми указами заборонили і, попри всьогосвітній звичай та політику, наказали були вам німотствувати. Цей-бо нестерпний тягар і це замикання вуст всемогутня божа милість допомогла нам і благословила відсікти й відімкнути, дякуючи зброї нашій, коли ми знаменито перемогли супостатів наших, поляків, у двох вищезгаданих битвах. Отож хай буде відтоді завжди хвалене і звеличене ім’я боже, що не зневажив бід і утисків, зітхань і сліз ваших, які пролили й проливаєте ви через поляків. А за те нас не судіть, що ми почали теперішню війну з поляками без відома й ради вашої всенародної, бо так учинили ми для більшої взаємної користі, навчившись обережності й кращого воєнного керівництва. Адже ми освічені прикладом колишніх гетьманів, наших братів, які воювали невдовзі перед нами з поляками під Кумейками і в гирлі річки Старця. Вони- бо, перш ніж почати війну, розсилали до вас, в усю Україну, універсали і тим самим звідомлювалн про свої наміри поляків. Тоді застережені тим повідомленням поляки могли, як належало, запобігти своєму злу й приготуватися, щоб пристосуватися і перемогти козацькі війська. Ми ж стереглися такого нещастя і затримали розсилання аж ось до цього, нашого про війну з поляками універсального звідомлення.А тепер, щоб знали про те, *всім вам, узагалі малоросіянам, доповідаємо і закликаємо та заохочуємо вас на військову боротьбу і на прийдешні битви з поляками. Кому мила благочестива віра, яку поляки переводять на унію, кому з вас люба цілість вашої вітчизни, малоросійської України, і шляхетна честь ваша, яку зневажають, знищують, вельми обсміюють і топчуть, хай той кожен, не як виродок, але як зичливий і люб’язний син своєї вітчизни, прибуде, вислухавши цей універсал із нашим ознаймуванням, до нас, у обоз під Білу Церкву, на добрих конях і зі справною зброєю, щоб разом з нами, за прикладом старовічних борців, славних і страшних для навколишніх сусідів предків наших, стати мужньо й безбоязно при всемогутній помочі божій проти поляків, наших руйнівників, озло- бителів та супостатів.
Бо коли не захочете допомогти нам у теперішній військовій боротьбі, а поляки нас переможуть, то знайте напевне, що вони вас усіх, малоросіян, без ніякого винятку та поваги за своїм давнім злим наміром зруйнують, спустошать і до решти сплюндрують. А тих, що лишаться, і дітей ваших (як вище написано) захоплять у полон й одягнуть на вас вічну безнадійну одежу неволі. Краще вже й корисніше полягти нам від ворожої зброї на бойовищі за віру свою святу православну і за цілість вітчизни, ніж бути в мешканнях своїх, як невістюхи, побитими. А коли помрем на війні за благочестиву свою віру, то наша слава й лицарська відвага гучно проголосяться в усіх європейських та інших далеких кінцях землі. А дбання наше (тобто вмерти за благочестя) Бог винагородить нашим безсмертям й увінчає нас страдальчими вінцями.Величко С. Літопис. K., 1991. Т. І. С. 78—80.
8.