Універсал Богдана Хмельницького із закликом українського народу до повстання
(Уривки)
Не слухайте одного пана [Шемберга], не слухайте більше урядників, як невільники, ви, котрих батьки не піддавалися ніяким законам, ніяким королям, лише шанували його власть, та так жили, що вигнали татар і зайняли частину землі.
Ніколи не найдете способу на польську перемогу, як тепер не скинете цілком ярмо урядників і не здобудете свободи, тої свободи, що наші батьки кров’ю окупили, і прийдете в неприступні місця на Дніпровім низу...Нас чутких і живих уважають дикими і неспокійними, відважних і добре заслужених назвали нас бунтівниками. Ce ж відомо цілому світові, що польське військо нищить козацьке і селянське добро, неславить їх жінок і дітей. Всім накладають невільницькі послуги, тягарі, панщизняні роботи проти давнього звичаю, а як хто публічно чи приватне на стільки кривд вийде зі скаргою, подибле лише сміх і зневагу; щонайбільше — дістане порожні, безвартні слова. Всі уважають лише, аби знищити козацький рід.
Навіть військову службу Річ Посполита призначила нам від не- давна безплідну, і ми в границях королівства тратимо козацьку відвагу, коли ж лише на Чорнім морі, серед небезпечностей від турків, козацький народ росте, ширшає й живе.
Поляки поклали святою ціллю своєї політики опанувати наш лад самоуправи й вибору і наставляють над нами урядників, як і де інде, не на те, аби вони розказували міщанам і селянам поправу, лише на те, аби силою могли задержувати міста.
На всі ті кривди нема іншого способу, як лише зламати поляків силою і погордою смерті, тих поляків, шо вже відвикли від боротьби; а як доля нас покине, то покладемо перед ними мертві тіла й трупи, дамо не стації, а душу й кров нашим начальникам; не полишимо міст і нив, лише дорогу застелемо могилами. Я вже з тількох прикладів знаю, шо свобода найменше тоді певна, коли не маємо перед собою журби й вороги, а найліпше борониться її в готовості й напруженню.
Дуже було б добре, аби вже раз на поляків, не відкладаючи, сполучно, одним ударом козаки й селяни вдарили. Мені здається, що більше чесно, ліпше і безпечніше, коли поляки почують залізо у власній середині, коли будуть мати щоденно перед очима ворогів, будуть бачити, як здобуваються і самим пострахом займаються міста, — аж тоді знелюблять війну, вернуть волю козакам, або мати спокій.
Щодо мене, то не буду жалувати ні життя, ні сили, готовий на всякі небезпечності, усе віддам, аби лише для загальної свободи і спокою, і душа моя не потішиться скорше, доки не добуду сього- плоду, що я в найвисшим бажанню собі поклав.
Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 23—24. С. 4—6.