Перші кроки до здійснення національно-територіальні' автономії. 1-й Універсал УЦР

Національний конгрес, стимулюючи розгор- t~~l тання українського руху, надав йому ор- JL JL ганізащйних форм, усталив стратегічні зав­дання. Резолюції конгресу набули широкого розго­лосу.

Резолюції з’їзду були гострими й однозначни­ми: „...вимагати від Тимчасового правительства та Ради солдатських і робітничих депутатів негайного оголошення особливим актом національно-тери­торіальної автономії України". Цю вимогу посилю­вав цілий пакет резолюцій із закликами до УЦР чинити активний тиск на Тимчасовий уряд. З’їзд розгорнув кампанію боротьби за українізацію військових частин, обцав Український військовий генеральний комітет. Його у повному складі (18 осіб) було кооптовано до складу УЦР. Все це сприяло зміцненню становища Ради.

До Всеукраїнського військового з’їзду УЦР виявляла нерішучість у стосунках з Тимчасовим урядом. Назвемо хоча б побіжно кілька основних причин. Якщо в березні 1917 р. російські політичні сили ставилися до Центральної Ради, як і до всьо­го українського руху, без особливої цікавості, то пе­ред Національним конгресом і особливо після ньо­го не упускали нагоди вдатися до випаду проти них.

Холодне ставлення уряду з його прагненням будь-що дистанціюватися від УЦР та активізація російського націоналізму в Україні, особливо чор­носотенців, не створювали грунту для переговорно­го процесу. Рада ж не наважувалася на рішучий крок. „Перший Український військовий з’їзд, який зажадав, аби Центральна Рада негайно вжила рішучих заходів щодо здійснення данних їй Національним конгресом доручень, і обрав для до­помоги майбутній делегації Центральної Ради до Петрограда свою спеціальну військову делегацію, поклав край ваганням і нерішучості Центральної Ради", — писав П.Христюк у „Замітках і ма­теріалах до історії української революції 1917 — 1920".

16 травня до Петрограда прибула повноважна представницька делегація УЦР на чолі з заступни­ками голови Ради В.Винниченком та С.Єфремо- вим. У портфелі делегації лежали наказ від Цен­тральної Ради і проекти декларацій Тимчасового уряду в справі автономії України, утворення Край­ової ради і Крайового комісаріату. Проекти були підготовлені М.Грушевським на випадок, якщо уряд погодиться на пропозиції УЦР. Головна з них полягала в тому, щоб Тимчасовий уряд висловив

Історія України

своє позитивне ставлення до автономії України

Не дійшовши порозуміння з Тимчасовим уря­дом і Петроградською радою робітничих депутатів, українська делегація наприкінці травня повернулася до Києва Однак ця поїздка багато що прояснила й створила умови для переходу в наступ „Наша ек­скурсія до Петрограда, — згадував лідер парти ук­раїнських есерів, член УЦР M Ковалевський,— упевнила нас у тому, що демократичний режим Pocn не матиме життя й нові революційні події мо­жуть цілком змінити і політичні умови, в яких пере­бувала українська справа Баланс петроградських переговорів виявився цілком негативним Треба бу­ло йти революційним шляхом, шляхом доконаних фактів І цим шляхом Українська Центральна Рада після деяких вагань пішла”

Внаслідок невдалих переговорів у Петрограді в Україні вибухнули політичні пристрасті До того ж Керенський заборонив проведення 2-го Всеу­країнського військового з’їзду 28 травня відкрився Всеукраїнський селянський з їзд, на який прибуло понад 2500 делегатів з вирішальним і дорадчим го­лосами Зал Київського купецького зібрання, де проходив з’їзд, був переповнений Провідною інто­нацією на засіданнях стали вимоги самочинного проголошення автономії „Діти нам не простять, як­що ми не доб’ємося найменшого — національно- територіальної автономії Коли не допомагають слова, то допоможуть шаблі Настав для нас час узяти своє Просити, кланятись ми не будемо, бо то — наше'” — так категорично закликав вирішити справу солдат Білик, селянин з Черкащини Про­лунали на з'їзді й голоси критики УЦР за її нерішучість, але в ухвалених резолюціях домагання Ради щодо автономії України дістали підтримку, а позиції уряду зазнали осуду Не випадково „Киевская мисль” 6 червня змушена була визнати, що „минулого тижня хвиля українського народного руху здійнялася високо й круто” На цій хвилі чет­верті загальні збори Української Центральної Ради З червня вирішили звернутися до українського на­роду із закликом „організуватися і приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні” Збори зобов’язали Центральну Раду негайно підготувати універсал

Робота над ним тривала тиждень 10 травня на засіданні Комітету Центральної Ради в остаточно­му читанні було ухвалено й того ж дня на 2-му Всеукраїнському військовому з’їзді оприлюднено документ, який дістав назву 1-го Універсалу Ук­раїнської Центральної Ради 2,5 тис делегатів з’їзду, які, попри заборону уряду, приїхали до Києва і ще напередодні поклялися, що „не вернуть­ся до своїх частин без автономії матері-Украіни”, в урочистій тиші переповненого залу напружено слу­хали кожне слово декларованого В Винниченком тексту „ Хай буде Україна вільною Не одділяю- чись від усієї Роси, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям Хай по­рядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні

Українські Збори (Сейм) ( ) І через те ми, Ук­раїнська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо однині бу­демо творити наше життя ‘

Українці зустріли проголошення Універсалу з радістю і захопленням На адресу УЦР надходили сотні вітальних телеграм від найрізноманітніших організацій, деякі з них складали присягу на вірність Раді Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас Енергія, з якою вибухнув український рух, змусила російсь­ку революційну демократію в Україні переглянути свої позиції і визнати, що відкриту боротьбу з УЦР безпрецедентно програно Безумовно, революцій­ний за формою і змістом акт проголошення Універ­салу не сприяв загальному зміцненню політичної ситуації в Роси, ставши, як твердять нині деякі російські історики, причиною дестабілізації Але річ у тім, що був він наслідком небажання Тимчасо­вого уряду принципово розв’язати проблему дер­жавного устрою Pocn після повалення самодержав­ства і зволікання з цим до розгляду питання на Все­російських установчих зборах, що, по суті, означа­ло прагнення російського політичного й державного істеблішменту зберегти Росію централізованою, єдиною і неділимою Універсал Центральної Ради став провісником неминучої децентралізації Роси в разі іі перетворення на країну демократичну