Остаточна ліквідація автономії гетьманщини у 2 пол. XVIII ст.
Ліквідація української державності на Гетьманщині мала тяжкі наслідки для внутрішнього устрою інших українських земель. Найшвидше їх відчула на собі Слобідська Україна, ця бліда копія Лівобережної України.
Її національні особливості у вигляді козацького війська й полково-сотенного устрою зазнавали дедалі сильнішого централізаторського і русифікаторського тиску царських властей. Протягом 1763-1764 рр. власті перетворили Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький та !зюмський полки на регулярні гycapcькi. Bci вони формувались на добровільних засадах і складалися переважно з колишнix козaкiв.У 1765 р. царський уряд скасував полково-сотенний устрій Слобожанщини, а натомість створив Слобiдсько-Укрaїнськy губернію. У 1780 р. її реформовано у Харківське намісництво. Адміністративні реформи супроводжувалися наступом на культуру, мову й національні традиціі українців, котрі становили більшість населення Слобожанщини.
Одночасно російський уряд вів наступ на самобутній державний устрій Запоріжжя. Козацька республіка не мала жодної перспективи не тільки для розвитку, а навіть для збереженості в складі монархічної держави, якою була Російська імперія. Демократичний устрій Січі становив смертельну небезпеку існуванню освіченого деспотизму і вже тим був приречений иа знищення. Серед інших причин ліквідації Січі були також небезпідставне побоювання російського уряду можливого союзу Козацької республіки з Кримським ханством, спрямованого проти Росії; небажання мати в себе під боком державне об'єднання, яке у відносинах з своіми південним і західним сусідами часто не дотримувалось офіційної загальнодержавної лінії; реальність небажаного унезалежнення Запоріжжя; недоцільність існування на шляху Росії до чорноморських портів державного утворення з власною митною системою; зазіхання на багатющі чорноземи Запоріжжя, його надра й тваринний світ; загроза перетворення Січі на ядро визвольного руху всього українського народу проти російського володарювання, як це сталося у XVII ст.
з Польщею; зосередження на Запоріжжі втікачів з багатьох російських і українських місцевостей.23 квітня 1775 р. придворна рада ухвалила рішення про ліквідацію Запорізькоі Січі. На початку червня регулярні війська під командуванням генерал-аншефа Петра Текелі вступили на Запоріжжя й почали просуватися до Січі. Ні в кого з козаків це не викликало ніякоі підозри. Ніхто не міг збагнути, що після шестирічноі спільноі боротьби проти турок і татар вірні російському урядові війська йдуть нищити Січ. 4 червня вони непомітно зняли вартових, увійшли в передмістя Січі, захопили артилерію, козацький флот і оточили січову фортецю. Старшинська рада за участю духовенства вирішила не починати кровопролитного бою і капітулювати, хоч багато козаків з цим не погоджувалися. Після зачитання указу Катерини II про скасування Січі двотисячний гарнізон склав зброю. Нападники зруйнували курені, пушкарню, корабельні верфі, різні майстерні, вивезли артилерію, боєприпаси, різні цінноеті, січові регаліі та архів. Inini війська також без бою захопили паланкові центри.
Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Найбільшого покарання зазнали кошовий отаман Калнишевський, суддя Павло Головатий і писар Івав Глоба. Першого заслано до Соло- вецького, другого - Тобольського і третього - Туруханського монастирів, звідки вони вже не повернулися. Майже замурований у монастирській келії Калнишевський дожив до 113 літ і помер у 1803 р.
Січ зникла, та січове товариство вижило. Незначна частина запорожців залишилася на місці або повідходила на Правобережжя, Лівобережжя й Слобожанщину. Чимало еічовиків повтікало на очаківську територію, підвладну турецькому султанові. Зосередження козацтва в Причорномор'ї не на жарт стурбувало російський уряд. У зв'язку із загостренням російсько-турецьких відносин він наказав новоросійському губернаторові перетягти втікачів на свій бік і створити з них військо. У 1788 р. із запорізьких козаків було сформовано так зване Військо вірних козаків, згодом перейменоване у Чорноморське козацьке військо.
У ньому зберігалися давні запорізькі порядки: виборність старшини, поділ на курені, ради, клейноди, печатка. 3 дозволу властей козаки обрали кошовим отаманом Сидора Білого, а військовим писарем Антона Головатого. Частина запорожців відійшла у гирло Дунаю й там заснувала Задунайську Січ. Її внутрішній устрій копіював устрій Запорізькоі Січі.Скасування гетьманства не означало повної ліквідації атрибутів української державності. Ще зберігалися нижчі органи влади, адміністративний поділ, військо, фінансова й судова системи тощо. Царський уряд розпочав широкомасштабний наступ на ці залишки Гетьманщини. У 1764 р. верховним органом влади замість гетьмана і Генеральноі військовоі канцеляріі стала Друга Малоросійська колегія з чотирьох російських чиновників і чотирьох колишніх генеральних старшин. Її очолив президент Петро Рум'янцев. Основне завдання ко- легії полягало в уніфікації місцевих органів влади й порядків із зага- льноросійськими та збільшенні збирань у царську казну.
Малоросійська колегія не являла собою окремої форми управління Україною, а входила до складу владних структур, очолюваних малоросійським генерал-губернатором і президентом колегії. Вже в перші роки свого існування вона непомітно поглинула Генеральну військову канцелярію, підпорядкувала інші центральні органи Гетьманщини cвoїм департаментам, прибрала до рук систему комісій, що входили раніше до складу Генеральної військової канцелярії. Діяльніеть цих установ постійно прилаштовувалася до аналогічних їм форм російських установ, велася уніфікація діловодства. Новоство- рені департаменти були поставлені під контроль прокурора колегії. Протягом 1766- 1767 рр. колегія перейшла на російську геральдику з двоголовим орлом.
Щоб не втратити контролю над укрaiнським судочинством, колегія перетворила Генеральний військовий суд на свій департамент. Те ж саме відбулося з Канцеляріею малоросійського скарбу та Генеральною лічильною комісією. Це дозволило колегії встановити пильний нагляд за фінансами Лівобережжя.
Зазнало суттєвих змін управління козацьким військом. Військово-оперативне керівництво ним взяв на себе Рум'янцев, а нагляд за станом боєготовності перебрала воєнна експедиція колегії. Канцелярія генеральної артилерії втратила право розпоряджатися виробництвом пороху.
Місцеві адміністративні та судові установи щомісяця мали подавати вiдoмocтi про вирішені й невирішені справи. Таким чином було покладено край тяганині при розгляді багатьох справ.
Значну yвary приділила колегія чиновництву. 3 цією метою вона в 1765- 1769 рр. провела ревізію належноеті «вільних» і рангових маєтків. Запроваджувався контроль за наданням посад і звань, президент зрівняв місцеве чиновництво із столичним у платні. 3 1768 р. канцеляристи переводились у службових справах під дію російського військового статуту. Були зроблені певні поступки козацькій старшині. Їй масово почали надавати звания згідно з «Табелем про ранги».
Чимало корисного зробила колегія для врегулювання відносин між українським населениям і військовим командуванням. Вона намагалася не допускати зловживань з боку чинів при реквізиції худоби, зерна, фуражу та інших речей для потреб війська, налагодила відшкодування за них. Невизначені натуральні податки замінили «рубльовим збором». Разом з тим козаки позбавлялися податкового імунітету, далі обмежувалася особиста свобода селянства.
У боротьбі з прогресивними силами країни уряд Росії здобув перемогу й продовжив наступ насамперед на національні особливості окраїнних земель. У 1781 р. запроваджено поділ Лівобережної України на три намісництва - Новгород-Сіверське, Чернігівське й Київєькє. Намісництва ділилися на повіти. Полково-адміністративний устрій перестав існувати. У 1783 р. замість козацьких полків утворено 10 кавалерійських регулярних полків, пізніше перейменованих у ка- рабінерські. Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, і була зведена до стану звичайної окрани Російсько імпері. Залишилися тільки пам'ять та незначні відмінності між різними станами й соціальними групами населення.