Ocтaннє відновлєння гeтьмaнcтвa. Кирило Розумовський

Зміна політики російського уряду щодо України настала після зве­дення на престол цариці Єлизавети (1741-1761). На формування її проукраїнських нacтpoїв великий вплив справив Олєксій Розумовсь­кий.

Лише у 1750 р. царський уряд, зважаючи на різні обставини, ві­дновив гетьманство. Новим гетьманом України було призначено мо­лодшого брата фаворита цариці Кирила Розумовського (1750-1764). У Глухові проведено формальне його обрання, яке викликало патріоти­чне піднесення й сподівання української громадськості на відроджен­ня автономії України. Ставши гетьманом, Розумовський тільки в ли­пні 1751 р. прибув в Україну, зробив з глухівської та батуринської ре­зиденцій мініатюрну копію петербурзького царського двору й прис­тупив до управління Гетьманщиною.

Замість «Правління гетьманського уряду» вища влада перейшла до ради старшини на чолі з гетьманом. До її складу входили члени Генеральної військової канцелярії та Генерального військового суду. У роботі ради брали участь також полковники та представники пол­кової й сотенної адміністрацій. Загальнокозацькі ради вже не збира­лися. Діставши у рангове володіння значні маєтності, Розумовський пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок. Водночас молодий гетьман ініціював царський указ 1752 р. про заборону будь- кому перетворювати українців на холопів. У 1760 р. він же видав уні­версал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого. Заборонялося заарештовувати українців, крім карних зло­чинців, без спеціального на те гетьманського дозволу. Царський уряд у 1754 р. заблокував спробу гетьмана призначати полковників на вла­сний розсуд, взяв під невсипний нагляд фінансову політику, підтвер­див заборону дипломатичних зовнішніх зносин з урядами зарубіжних країн і призначив до нього свого радника Григорія Теплова.

Протягом 1760- 1763 рр. гетьманське управління здійснило су­дову реформу. Її суть полягала в поверненні до старої судової систе­ми, що існувала до революції 1648 р. Територія Гетьманщини поділя­лась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два зємські, два підкоморські суди й по одному гродському. Вищою су­довою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями.

Таким чином, за гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави. Але її дальший розвиток був неможливим в умовах централістських устремлінь Російської імперії.

Відновлення гетьманства спричинило неабиякий спротив прав­лячих кіл Росії. Хоч Розумовський і брав участь у двірцевому перево­роті 1762 р. і зведенні на престол Катерини ІІ, але конфлікт з фавори­том нової цариці Григорієм Орловим скінчився для нього відлучен­ням від царського двору. Одночасно змінилося ставлення уряду до державного статусу України.

Повернувшись у 1763 р. до Глухова, Розумовський розпочав до­биватися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй дальше збереження державності, а Розумовським - фактично монар­хічну владу. Цей задум неминуче мав супроводжуватися в майбут­ньому виходом України зі складу Російської імперії. Плани Розумов­ського та його oднoдyмцiв підтримало чимало старшин. Чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських пі­дписали генеральний суддя Олександр Дублянський, підскарбій Ва­силь Гудович, писар Василь Туманський та деякі інші, а також майже веі полковники (за винятком чернігівського), полкова й сотенна ста­ршина. Плани гетьмана вище духовенство не підтримало. Царський представник при гетьмані Григорій Теплов надіслав у Петербург за­писку про різні непорядки в Україні й про те, що українці - це ті ж самі росіяни і їх необхідно взяти «під руку імператриці». Викликано­го до Петербурга Розумовського змусили в жовтні 1764 р. подати прохання про відставку. Україна втрачала державність і перетворю­валась на одну з окраїн Російської імперії. Але ідея автономії України не вмерла, вона продовжувала зберігатись у свідомості як простого народу, такі частини знаті. Більшість козацької старшини відступає від національної справи й переймається тільки економічними інте­ресами.