Кирило-Мефодіївське товариство.
На середину XIX ст. у національному відродженні східнослов’янських народів визначилось два основних напрями. У Росії сформувалася теорія слов’янофільства, яка відстоювала самобутній шлях розвитку країни, визначальне місце росіян у житті слов’янства.
Фактично вона відповідала офіційній політиці уряду й підтримувалася ним. Своєрідною реакцією на теорію російського месіанства став національний рух тих слов’янських наррдів, що перебували у складі Російської імперії й зазнавали національних утисків. Це була природна реакція народів, спрямована на захист від національно-культурного поглинання панівною нацією через відповідні дії урядових структур. Національний рух польської інтелігенції та панства порівняно з іншими перебував на досить високому рівні, відзначався рішучістю й прагненням силою повернути Польщі втрачену державну незалежність. Причому він базувався на ідеї панівної ролі польського населення й польської культури в житті народів майбутньої держави.Свої особливості мав національний рух і в Україні. Це досить рельєфно виявилося в діяльності таємного Кирило-Мефодіївського товариств а у Києві. Його організували у січні 1846 р. чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, ад’юнкт Київського університету Микола Костомаров і студент того ж самого навчального закладу, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський. Символом товариства організатори обрали перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій» на честь видатних слов’янських просвітителів. До товариства були причетні також студенти місцевого університету Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посяда і Олександр Тулуб, полтавський поміщик Микола Савич, учитель однієї з санкт-петербур- зьких гімназій Пантелеймон Куліш, художник Тарас Шевченко та ін. За деякими даними, до товариства належало всього 12 чоловік, які тільки зрідка збиралися разом.
Шевченко перебував у Києві наїздами, Куліш учителював у Санкт-Петербурзі, Білозерський — у Полтаві, Савич наприкінці 1846 р. виїхав за кордон. Інтелектуальним постійним ядром товариства були фактично Гулак, Костомаров і Навроцький. Відчутний вплив на їхню національно-політичну свідомість справляла поезія Шевченка, добре знана братчиками.Програмні завдання товариства викладені у двох документах — «Статуті...» і «Книзі буття українського народу» («Закон божий»). У них досить помітні впливи як попереднього національно-визвольного, так і декабристського рухів. У першому з них визначальною лінією в подальшому житті слов’ян визнавалось їхнє національне й духовне об’єднання при збереженні незалежності, а також гарантування своїм громадянам соціальної та конфесійної рівності. Окремим пунктом ставилась мета ліквідації кріпацтва, нерівноправного становища «нижчих класів» і разом з тим поширення грамоти. Вищим керівним органом слов’янської федерації мав стати представницький Слов’янський собор. Досягнення стратегічних завдань планувалося через відповідне виховання молоді, поширення літератури й залучення до своїх рядів нових членів. Поряд з програмними цілями у статуті визначались і організаційні принципи діяльності товариства.
Програмні положення товариства знайшли подальший розвиток у «Книзі буття українського народу» («Законі божому»), написаній Костомаровим українською та російською мовами. Вона була подібною до аналогічних польських документів. Твір складено з позицій християйського ідеалізму, любові до ближнього, соціальної рівності людей, необхідності добровільного звільнення кріпаків з неволі. Наголошувалось на мирному характері таких перетворень і одночасно засуджувалося кровопролиття Французької буржуазної революції. З цього видно прагнення братчиків врахувати уроки історії.
У програмному документі простежені історичні корені тогочасного становища України, визначались відмінності в історії та соціально-політичному устрої різних народів, а також причини соціальної нерівності серед слов’ян.
Початок соціальної рівності в Україні пов’язувався з виникненням козацтва. Об’єднання України з Росією розглядалось як добровільний акт, який через політику російського царизму перетворився для неї в неволю. Засуджувалися територіальний поділ України між Росією та Польщею, ліквідація козацького устрою та перетворення одних українців на панів, а інших на кріпаків. Негативно оцінювалася самодержавна форма управління як один з видів деспотизму. Підтримувалися національно-визвольна боротьба поляків, виступ декабристів, їхнє прагнення ліквідувати самодержавство й створити федерацію слов’янських народів. У цих перетвореннях Україні відводилась роль державного лідера. Вона мала закликати Слов’янщину до повалення самодержавства й ініціювати встановлення соціальної справедливості в майбутньому вільному суспільстві. У федерації слов’янських народів Україна мала стати на чолі незалежних держав.У скороченому варіанті основні програмні положення були викладені в прокламаціях «Брати українці» і «Брати великоросіяни і поляки», які призначалися для тиражування в списках і поширення серед східнослов’янських народів.
Члени товариства збиралися на квартирах Гулака або Костомарова, де вели наукові дискусії, обговорювали програмні документи. Вони були також предметом приватних розмов з людьми, яким братчики довіряли. Серед них найбільше було студентської і військової молоді, творчої інтелігенції й дрібного чиновництва.
Тривалий час кирило-мефодіївцям вдавалось діяти таємно від властей. Тільки в березні 1847 р. від донощика- студента вони дізналися про існування товариства, провели арешти й слідство. Найбільше занепокоєння правлячих кіл країни викликали антицаристська спрямованість програмних документів, прагнення членів товариства повалити панівний режим, а також плани національного розчленування Російської імперії, відновлення незалежності України й порядків у ній часів Гетьманщини. Царизм по-різному розправився з кирило-мефодпвцями. Найсуворішої кари зазнав Шевченко. Його було віддано в солдати й відправлено на десять років у заслання із забороною писати й малювати. Для Шевченка це було те саме, що заборонити дихати. Тяжка фізична праця, моральні муки вкоротили життя Шевченкові, і він у 1861 р. передчасно помер. Легших покарань зазнали Костомаров, Куліш, Гулак та інші члени товариства.