Вітчизняна війна 1812 р.

У травні 1812 р. царський уряд уклав у Бухаресті мир з Ту­реччиною, за яким до Росії відійшла Бесарабія. Цим самим Росія, у якої в цей час назрівав конфлікт з Наполеоном, забезпечила свій тил з боку Близького Сходу і Чорного моря.

Розрив з Наполеоном був неминучий, бо для Росії та її екс­портної торгівлі була дуже невигідна так звана континентальна блокада, до якої Росії довелося приєднатися в 1807 р. в ре­зультаті Тільзітського миру з Францією^[VIII]). В 1810 р. Росія фактично розірвала угоду з Наполеоном і відновила торгівлю з Англією.

у червні 1812 р. Наполеон з півмільйонною армією, зібраною з усіх кінців Європи, напав на Росію. Він вирішив завоювати нашу країну і поневолити народи, що живуть у ній. Протягом усього літа війна йшла переважно на території Литви І Біло­русії і почасти на Правобережній Україні. На Волині біля Луцька ще з 1811 р. стояла одна з трьох російських армій, так звана третя резервна армія генерала Тормасова, що налічувала до 43 тис. чоловік і 168 гармат. З самого початку війни вона зустрі­лася з силами Наполеона. Це був правий фланг армії Напо­леона: два корпуси австрійських і німецьких військ, загальною чисельністю до 50 тис. солдатів.

Після запеклих боїв Тормасову довелося відступити, і в серпні ворожі сили зайняли прикордонні з Австрією повіти Волинської губернії: Ковельський, Луцький, Володимирський і частину Лу­бенського з містами Ковелем, Луцьком і Володимиром-Волин- ським. Війська Наполеона грабували населення, руйнували й па­лили житла, вбивали мирних жителів.

Піднялась хвиля всенародного обурення і гніву проти оку­пантів. Війна набула національно-визвольного характеру. „Коли Наполеон створив французьку імперію з поневоленням цілого ряду давно сформованих, великих, життєздатних, національних держав Європи, — писав Ленін, — тоді національні французькі вій­ни перетворились в імперіалістські, які породили в свою чергу національно-визвольні війни проти імперіалізму Наполеона" (Ленін, Твори, т.

Український народ брав активну участь у війні. Влітку 1812 р. з українських лівобережних козаків (з Полтавщини й Чернігів­щини) було сформовано 15 кінних полків.

Тоді ж на Правобережній Україні з селян і міщан було ор­ганізовано чотири козацьких полки, які влилися в армію Тор­масова. Крім козацьких частин, на Україні створювались загони селян-ополченців. Один з таких загонів, в якому налічувалось 100 чоловік, прийшов до армії з Херсонщини і брав участь у боях з ворогами. Зате польська шляхта, на Правобережжі до­помагала Наполеонові. Частина українських поміщиків, яка була незадоволена політикою царизму, теж співчувала Наполеонові.

Головні сили Наполеона йшли на Москву. Після запеклих боїв 6 серпня Наполеон узяв Смоленськ. У цей час Олександ­рові І, всупереч його власному бажанню, довелося замість не­популярного Барклая-де-Толлі призначити головнокомандуючим

російських армій М. І. Голеніщева-Кутузова. Учень і помічник геніального російського полководця Суворова, Кутузов був одним з найвидатніших і найулюбленіших армією полководців. І

Йдучи назустріч прагненню народу і армії, Кутузов вирішив дати Наполеонові генеральний бій. Цей бій стався 26 серпня під селом Бородіно. З боку французів билося 130 тис. чоловік при 587 гарматах; у російському війську, що стало до бою, було 120 тис. бійців і 640 гармат. У дуже кровопролитному бою росій­ська армія виявила велику відвагу, мужність і завзятість. Бій три­вав цілий день, і в результаті обидві армії, втративши до половини своїх солдатів, відступили одна від одної на деяку відстань. За словами Кутузова, „ворог ніде не виграв ні на крок землі з переважаючими своїми силами".

Значно ослабивши сили Наполеона, російська армія в пов­ному порядку продовжувала свій відступ. Щоб зберегти, а по­тім збільшити та зміцнити армію, Кутузов вирішив здати Мо­скву без бою. 2 вересня французи вступили в місто. Але Москва зразу ж була охоплена полум’ям пожеж: сам народ підпалив свою стару столицю, щоб вона не дісталася іноземним завойов­никам.

Тим часом біля Луцька до Тормасова приєдналась 38-тисяч- і на армія Чічагова, яка прибула з турецького фронту. Завдяки цьому наполеонівські війська були витиснені з Волині. Під кінець осені, як і на початку кампанії, воєнні дії проти французької армії зосередились у Литві та Білорусії.

Наполеон, армії якого були оточені і ізольовані в центрі ве­личезної країни, марно чекав, що Росія запропонує почесний для нього мир. Не дочекавшись такої пропозиції, він змушений був вивести свої війська з Москви. 7 жовтня почався безславний відступ Наполеона.

В міру відступу французька армія танула під постійними уда­рами зміцнілої російської армії. Проти окупантів повстав весь народ. їм не давали ні хвилини спокою народні ополченські та партизанські загони.

Відсутність провіанту у французів і люта зима допомогли народові перемогти Наполеона. Під Малоярославцем, Красним, на р. Березині і в інших пунктах ворог був остаточно розгро­млений.

На початок 1813 р. „велика армія" Наполеона перестала іс­нувати. Вона була майже цілком знищена, і її рештки викинуті з Росії.

Після розгрому Наполеона і вигнання його війська з Росії Олександр І у союзі з Австрією, Прусією і Англією продовжу­вав війну проти Франції. Союзні війська зайняли Париж.

Для дальшої боротьби з революцією в Європі Олександр І разом з австрійським імператором і пруським королем уклали в 1815 р. так званий „Священний союз". Царська Росія очолює європейську реакцію і виступає в ролі жандарма Європи.

3.