Громадянська війна (1642-1645 рр.). Олівер Кромвель
22 серпня 1642 р. король наказав підняти свого прапора в Нот- тінгемі, що означало оголошення війни парламентові. Країна поділилася на два табори. Перевага в матеріальних ресурсах була на боці парламенту.
В його розпорядженні були найважливіші гавані та флот. За ним стояло купецтво з його капіталами. Але парламент не мав добре навченої та організованої армії.У парламенті були широко представлені дві партії: „пресвітеріани” (поміркована верхівка нового дворянства та великої буржуазії, які прагнули компромісу з королівською владою) та „індепенден- ти”, які представляли інтереси середнього та дрібного нового дворянства, середньої та дрібної буржуазії. Вони мали в парламенті меншість, але мали великий вплив серед солдат та офіцерів армії.
Перша битва була невдалою для армії парламенту. 23 жовтня 1642 р. при Еджхіллі вона була майже розбита, але роялісти кинулися грабувати обоз неприятеля і тому їй вдалося встояти. Проте стало очевидним, що воєнна перевага на боці короля. В Англії тим часом воєнна справа взагалі перебувала на низькому рівні. Артилерії майже не було. Король мав майстерну армію з дворян, а парламентська армія була ще погано озброєною, не мала кавалерії. Найманці билися погано. Дворушництво пресвітеріанських генералів переходило у зраду і загрожувало поразкою. Ставала очевидною необхідність воєнної реформи.
На чолі збройних сил став видатний представник індепендентів Олівер Кромвель (1599-1658 pp.). Він був типовим представником нового дворянства. Суворий пуританин, він багато років займався сільським господарством. Як прихильника опозиції його було обрано до Короткого, а потім і до Довгого парламенту. Своїм ясним розумом, твердою вдачею він заробив високий авторитет політика. Сам навчився кавалерійській справі і навчив їй загін своїх земляків у парламентській армії. У1643 р. він став полковником.
Головним принципом комплектування армії Кромвель вважав не вербування найманців, а призов добровольців з народу, головним чином із селян. Офіцерів він призначав не з дворян, а з хоробрих і талановитих до воєнної справи простих людей. Такі люди були відданими революції, вони знали, за що б’ються. Кромвель прагнув сформувати загони кавале- ристів-латників, озброєних списами й мечами. Загони латників, яких прозвали „залізнобокими”, Кромвель став водити в атаку зі співом псалмів. Наслідки реформи невдовзі далися взнаки. Роялісти зазнали поразки в битві при Незбі 14 червня 1645 р. Пресвітеріани хотіли зупинити розвиток революційних подій та домовитися з королем, тоді як індепенденти бажали продовжувати революцію. Коли парламент спробував розпустити армію, її командування наказало взяти короля під варту. 6 серпня 1645 р. армія зайняла Лондон.Серед індепендентів, особливо всередині армії, виявилися серйозні розходження, виокремилося радикальне крило „левеллерів”. їхнім ідеологом був Джон Лільборн (1618-1657 рр.) - син дрібного дворянина. Головним знаряддям своєї боротьби він обрав політичний памфлет. Його ідеї мали буржуазно-демократичний, радикальний характер. Лільборн висунув ідею народного верхівницт- ва. Левеллери були рішучими захисниками ідеї зрівняння чоловічого населення у політичних правах.3 У галузі економіки вони пропагували повну свободу торгово-промисливого підприємництва. їхні ідеї знаходили відгук серед середніх селян, але вони були далекими від інтересів дрібного селянства. Ці ідеї потрапили до армійського середовища і тоді індепенденти прийняли кілька спроб розправитися з їхнім проявом. Одного з солдатів було страчено.
4.