Друга громадянська війна 1648 р.

Роялісти спробували скористатися чварами між пресвітеріана­ми та індепендентами у своїх інтересах. За підтримкою зрадників король дійшов згоди із шотландськими пресвітеріанами, які побою­валися перемоги індепендентів в Англії.

У Південному Уельсі та Кенті роялісти підняли повстання, а з півночі почали наступ шотландські війська. Сам король втік на о. Уайт, але був затриманий там владою острова. Перед небезпе­кою контрреволюції левеллери та генерали (гранди) об’єдналися. Під тиском солдатської маси левеллери та армійське командування домовилися про віддання Карла І під суд. Армія рушила на північ і під командуванням Кромвеля 17 червня 1648 р. розбила шотланд­ське військо біля Престона. На початку грудня армія повернулася до Лондона. Пресвітеріани рішуче відмовилися від суду над коро­лем і стали готуватися до розпуску армії. Тоді за наказом команду­вання полковник Прайд із загоном солдатів 5 грудня 1648 р. здійс­нив чистку парламенту, вигнавши звідти пресвітеріан. Його запи­тали: „На якій підставі?” Він відповів: „За правом меча”. По суті, ця акція являла собою революційне насильство з метою уникнен­ня контрреволюції.

Після Прайдової чистки парламенту почалася підготовка до суду над королем. Віроломство та підступність Карла І, його зрада були очевидними. Враховуючи опір лордів, палата громад 4 січня 1649 р. оголосила себе верховною владою. Фактично це означало встанов­лення республіки. Для проведення суду було створено спеціаль­ний верховний трибунал. Процес протікав безперервно при ве­ликому скупченні солдатів та народу, які вимагали страти коро­ля. Цей тиск народу мав вирішальне значення, оскільки серед ін- депендентської верхівки не було твердого наміру стратити Карла. Після винесення смертного вироку ЗО січня 1649 р. короля ска­рали на горло. Цей акт був моментом вищого підйому революції. У травні 1649 р. було проголошено республіку.

Експлуататорська природа індепендентської республіки позна­чилися в її колоніальній зовнішній політиці. Після розгону левел­лерів уряд у серпні 1649 р. послав Кромвеля з армією для приду­шення ірландського повстання. Похід до Ірландії супроводжував­ся нечуваною жорстокістю та різаниною. Так Ірландія стала пер­шою жертвою колоніальної політики Англії. Потім армія рушила до Шотландії. Пресвітеріани в Шотландії були налякані перемо­гою індепендентів в Англії і запросили на престол сина страченого короля Карла І. Армія Кромвеля 3 вересня 1651 р. у битві при Бус­тері розбила шотландські війська. Все це посилювало політичний вплив армії та воєнного командування. Одночасно з тим швидко збагачувалася індепендентська верхівка. Генерали й офіцери швид­ко скуповували маєтки єпископів та роялістів і перетворювалися на великих землевласників. Режим республіки скомпроментував себе в очах простого люду. Правління грандів почало втрачати опо­ру в народі. Незадоволення зростало, а серед охвістя Довгого пар­ламенту посилювався вплив прибічників відновлення монархії та розпущення армії. Це спонукало Кромвеля до нового державного перевороту.

20 квітня 1653 р. він із загоном солдатів з’явився на засідання пар­ламенту і силою розігнав його - це відповідало інтересам народу. У липні 1653 р. було скликано новий, так званий Малий парламент. До його складу потрапило багато демократично налаштованих „божих людей” - сектантів, які проповідували встановлення неза­баром тисячолітнього царства Христового на землі. При великому невдоволенні генеральської верхівки Малий парламент зібрався ліквідувати десятину та скасувати відкуп непрямих податків. Заможні верстви були налякані діяльністю Малого парламенту і 13 грудня 1653 р.

На відміну від розігнання охвістя Довгого парламенту, це був явно контрреволюційний акт. Ця подія показала, що індепендент- ська республіка вже не мала підтримки нового дворянства і бур­жуазії і втрачала опору в народі. За цих умов армійське команду­вання перейшло до відкритої воєнної диктатури. 16 грудня 1653 р. Кромвеля було проголошено головою держави з титулом лорда- протектора. У його руках зосередилася величезна влада. Йому під­порядковувалася армія та флот, він мав право укладати угоди з іноземними державами, видавати укази. Щоправда, парламент та Державна рада залишалися, проте вони не мали реальної влади. Майновий ценз для виборців було піднято до 200 фунтів стерлін­гів. Таким чином від виборів усувалися навіть багато хто з фриголь­дерів. Республіку фактично було ліквідовано. Зовнішня політика протекторату позначилася суттєвими успіхами в торгівлі та коло­ніальній політиці. Та після смерті Кромвеля у 1658 р. титул проте­ктора перейшов до його сина Річарда, який був нікчемною люди­ною, не мав жодного авторитету в армії. Серед генералів почалася боротьба за владу, було зроблено спробу відновити охвістя Довгого парламенту.

5.