Початок революційних подій (1640-1642 рр.)
У період 13 квітня - 6 травня 1640 р. відбувалося засідання нового скликання парламенту (т. зв. „короткий парламент”). Після його розпуску, а точніше розігнання, в Лондоні спалахнули народні заворушення.
Ремісничий люд намагався визволити в’язнів з тюрем. Третього листопада 1640 р. Карл І був змушений скликати новий парламент, маючи надію заповнити його своїми прибічниками. Та перемогу на виборах здобули представники буржуазії та нового дворянства. Безпарламентному правлінню настав край. Новий парламент продовжував свою діяльність до 20 листопада 1653 р. (т. зв. „Довгий парламент”). Політичних в’язнів було звільнено. Карл І був змушений піти на поступки, оскільки побоювався піднесення народного руху. Палата громад наполягала на арешті Стаффорда та архієпископа Лода. Відбувся суд, і Стаффорда було звинувачено у державній зраді та засуджено до смертної кари. Король спочатку опирався страті, та на початку травня 1641 р. у Лондоні сталися народні заворушення і 10 травня король був змушений підписати смертний вирок, пожертвувавши своїм фаворитом. Того ж дня він підписав закон, який забороняв йому розпускати парламент. 12 травня Стаффорта було страчено.Парламент розділився на прибічників революції та роялістів, які називали один одного „круглоголовими” та „кавалерами”. 22 листопада 1641 р. парламент ухвалив важливий документ - „Велику ремонстрацію” (тобто протест), який містив скарги та вимоги нового дворянства та буржуазії до королівської влади. Король відмовився затвердити ремонстрацію та став готуватися до розігнання парламенту.
Контрреволюційний переворот відвернули народні маси, які стали оточувати парламент. Тоді, всупереч звичаю, який не допускав присутності короля на засіданнях палати громад, 3 січня 1642 р. король сам, з озброєною вартою з’явився до палати, маючи на меті заарештувати ватажків опозиції, але вони завчасно сховалися в лондонському Сіті, куди перебрався й парламент. На їхній захист до Лондона стікалися тисячі озброєних селян та ремісників.
У січні 1642 р. Карл виїхав з Лондона на північ і став збирати навколо себе загони „кавалерів”.
3.