Суспільно-політичний рух в Україні у 1 половині ХІХ ст.

Увесь економічний, політичний та культурний розвиток України зу­мовив суспільно-політичний рух першої половини XIX ст. Загальне народне піднесення в країні викликали Велика французька революція та Вітчизняна війна 1812 р.

Активними прихильниками радикальної реформації суспільства стали відомі громадські й культурні діячі В. В. Капніст, В. Н. Каразін, Г. С. Винський, О. О. Поліцин, В. В. Пассек, І. С. Орлай, І. П. Котля­ревський та інші. Серед української інтелігенції поширювався видат­ний документ французьких революціонерів «Декларація прав людини і громадянина», твори О. М. Радіщева «Вольність» і «Подорож з Пе­тербурга в Москву». Саме тоді В. В. Капніст в «Оді на рабство» і в драмі «Ябеда» сміливо виступив проти антинародної феодально- кріпосницької системи. Гуманістичні ідеї українських просвітителів підтримало нове покоління патріотів.

Під впливом Західної Європи на Україні поширилось масонство. Найбільша масонська ложа заснувалась у Полтаві під назваю «Любов до істини». Членом її був видатний український письменник І. П. Ко­тляревський. Тнший учасник цієї ложі громадський діяч, історик В. Лукашевич намагався утворити «Малоросійське товариство» з метою боротьби за політичну незалежність України. Водначас у Києві вини­кла ложа «З'єднаних слов'ян», до якої належали здебільшого польські поміщики та російська інтелігенція. Вони виступали за встановлення приязних відносин між українським та польським народами. Менші провінційні ложі діяли в Житомирі, Кременці, Рафалівці на Волині.

Невдоволення передової частини офіцерів-дворян самодержав­но-кріпосницьким режимом та їхні волелюбні прагнення виявлялися у створенні таємних політичних товариств, які ставили за мету змінити існуючий лад. Найбільш активними з них були організації декабристів. Наприклад на Україні, в Тульчині, існувала філія мос­ковського «Союзу благоденства».

Тульчинською управою, як і всією організацією, керував здібний організатор й освічений полковник, учасник Вітчизняної вій­ни 1812 року дворянин П. Пестель. Товариство мало свої філії у Ка­м'янці та Василькові на Київщині. У Bepecni 1825 р. до нього приєд­налось „Товариство об'єднаних слов'ян”. Воно виникло у 1823 р. в Новограді-Волинському і об'єднувало 50 офіцерів, вихідців здебільшого з дрібних або навіть збіднілих дворянських сімей. Була серед них офіцерська молодь українського походження. Головна мета товариства - звільнення ycix слов'янських народів від монархічних режимів, знищення національної ворожнечі, що юнувала між деякими з них, та об'єднання ycix земель у федеративний союз. Названі ор­ганізації вимагали повалення абсолютизму і створення республіки. Вони домагалися ліквідації кріпацтва, яке вважали «справою ганеб­ною, противною людству», рівних прав для Bcix, повної свободи гос­подарського розвитку. Однак декабристські організації не надавали належного значення національному питанню. Теоретик декабристсь­кого руху П. Пестель у своій «Руській правді» виступив як прихиль­ник централізації, засуджуючи федералізм, а населення України вва­жав «істинними росіянами». Члени „Товариства об'єднаних слов'ян”, хоч і говорили про федерацію слов'янських демократичних республік, та не згадували ні про українців, ні про 6ілорусів.

Відомє повстання декабристів, що відбулося 14 грудня 1825 р. в Петербурзі, закінчилось невдачею. Дізнавшись про це, керівники Ва- сильківськоі управи підняли на повстання Чернігівський полк, що ро­зташовувався під Києвом. Проте здійснити свій план повсталим не вдалося. !х не підтримали інші полки, Тульчинська та Кам'янська управи Південного товариства.

Однак революційні ідеї декабристів жили у справах нового по­коління борців проти самодержавства і кріпосництва. Важливими осередками суспільно-політичного руху на Україні в другій чверті XIX ст. були навчальні заклади, насамперед Харківський та Київсь­кий університети. Під впливом повстання декабристів на початку 1826 р. в Харківському університеті виник таємний політичний гур­ток, до складу якого входило близько 20 студентів, службовців, офіцерів. Гуртківці читали і поширювали революційні твори, в яких містився заклик до повалення царського деспотизму, самі писали ан­тикріпосницькі вірші та памфлети. Їх пропагандистська діяльність поширювалась на Харківську, Київську, Чернігівську та інші губерніі. На початку 1827 р. царські власті викрили і розгромили харківський гурток. Однак і після цього пропаганда визвольних ідей у Харкові не припинялась. Вільнодумство було поширене серед професорів та сту­дентів Ніжинської гімназії, заснованої в 1820 р. Гурток прогресивних професорів протягом 1827-1830 рр. вів боротьбу проти професорів- реакціонерів. Прогресивних професорів підтримувала значна група передових гімназистів, зокрема М. В. Гоголь, М. Я. Прокопович, Г. І. Висоцький та ін. Царський уряд від жандармів дізнався про поши­рення вільнодумства у Ніжинській гімназії. За наказом Миколи І професори-вільнодумці в 1830 р. були позбавлені посад і відправлені під нагляд поліції.

Активізаціі діяльності прогресивних сил, дальшому розвиткові суспільно-політичного руху на Україні сприяло польське повстання 1830-1831 рр. Воно викликало сильний рух за відновлення українсь­кого козацького війська. Цьому сприяв і «малоросійський» генерал- губернатор князь Репнін-Волконський, який подав цареві Миколі І доповідь з цього питання.

Однак колонізаторська політика російського царату не змогла вбити живу душу українського народу - його національну свідомість.

Внаслідок становлення української національної інтелігенції на Україні, як i в усій Східній Європі, починаеться відродження національної свідомості. Зацікавлення української інтелігенції на­прикінці XVIII - на початку XIX ст. національною історією, етног- рафіею та фольклором сприяла усвідомленню спільності своїх соціально-економічних, політичних і культурних iнтepeciв. Чималу роль у цьому відіграло формування нової української літератури з чіткими рисами національної своєрідності. Важливою подією стала публікація у 1798 р. «Енеіди» І. Котляревського, написаної народною українською моваю. У цьому твоpi поет з великим замилуванням описав тогочасну Україну, її минувщину, відобразив життя українсь­кого народу, особливо простого селянства. Велике значення для про­будження національної свідомості мали художні твори Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, наукові праці профеcоpiв Київського та Хар­ківського університетів Михайла Максимовича та Ізмаїла Срезневсь- кого.

У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти іенуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції. Виника­ють таємні політичні організаціі, члени яких прагнули не тільки звільнення селян від кріпацтва, а й національної свободи України. Першою такою організацією було Кирило-Мефодіївське товариство, засноване у січні 1846 р. в Києві. Воно увібрало в себе цвіт українсь­кої думки, людей, що мали величезний вплив на хід і розвиток украї­нського відродження. Тут були іеторик Микола Костомаров, тоді професор Київського університету, талановитий письменник і гро­мадський діяч Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, видатні етнографи Опанас Маркович і Василь Білозерський, який пізніше відіграв помітну роль в українському громадському житті, й цілий ряд інших. Усього кількіеть кирило-мефодіївців, як свідчить у своїх спогадах член товариства Д.

Виданий у 1840 р. в Петербурзі перший збірник його поезій «Кобзар» відразу здобув Шевченку широку літературну славу й мав вплив на пробудження української національної свідомості.

Соціальний склад Кирило-Мефодіївського братства вже відріз­няється від складу масонських лож і політичних гуртків першої поло­вини XIX ст. Члени Кирило-Мефодіївського товариства виробили програмні документи «Статут і правила товариства», напиcaнi В. М. Білозерським з урахуванням думок інших братчиків, «Закон Божий (Книга буття українського народу)», основним автором якої був М. І. Костомаров, та установчу «Записку», складену В. М. Білозерським. Yci кирило-мефодіївці визнавали за необхідне ліквідувати в Росії крі­посне право, виступали за національне визволення України, за дружні взаємовідносини між народами, в першу чергу слов'янськими. Проте у них не було єдиної точки зору на шляхи проведення в життя цих вимог. Ліберали проголошували мирний шлях, Т. Шевченко та його однодумці стояли за соціальну революцію. Кирило-Мефодіївське то­вариство проіснувало недовго, воно не встигло вийти з підготовчої стадії і розгорнути практичну роботу. Уже на початку 1847 р. члени його були заарештовані, вивезені до Петербурга й там дуже суворо покарані. Тільки через десять років після смерті царя Миколи І, який особисто затвердив судові вироки, члени братства змогли повернути­ся до літературної і господарської діяльності. Але ідейне значення братства було величезне. Його ідеї та програма надовго визначали го­ловні напрями українського національного відродження.