Початок воєнної інтервенції. Вітчизняна війна українського народу проти німецьких окупантів

Запрошені Центральною радою німецько-австрійські війська швидко рушили на Україну. Разом з окупантами йшли невеликі частини Центральної ради. В обозі окупаційної армії верталась Центральна рада, яка всіма засобами допомагала німецьким гене­ралам поневолити український народ.

Україна піднімалася на вітчизняну війну проти іноземних інтервентів та їх спільників — повалених революцією експлуата­торських класів. Більшовики створювали нові червоноармійські частини: 1-й пролетарський кулеметний полк у Харкові, орга­нізований Миколою Руднєвим, пролетарський полк Харківського паровозобудівного заводу і ряд інших бойових загонів.

Озброювались робітники Катеринослава, Києва, Одеси, Мико­лаєва та інших міст України. У Донбасі збройні сили організовував К. Є. Ворошилов. 5 березня він звернувся з відозвою до робітників Донбаса, в якій закликалися „всі, кому дорогі ідеали пролетаріату, всі, хто цінить пролиту кров наших братів за визволення Росії, всі, кому дорогий міжнародний соціалізм, що визволяє людство,, всі до одного—до зброї! Із зброєю в руках, стрункими, залізними рядами вдаримо на ворогів праці, на трутнів... За нами правда, в нас сила. Ми переможемо".

У відповідь на відозву тов. Ворошилова робітники заводів, шахт і рудників створювали нові бойові загони. Окупанти на­магались відрізати Україну від Радянської Росії. З цією метою головні сили окупантів вели наступ в напрямі на Київ—Пол­таву — Харків — Луганськ — Ростов.

Сюди, проти корпусів інтервентів, посилались найміцніші черво- ногвардійські загони. Найкращим з них був 1-й луганський соціа­лістичний загін, створений і керований тов. Ворошиловим. У за­пеклому бою біля станції Дубов’язівка тов. Ворошилов завдав серйозної поразки великим силам окупантів. Дорого обійшлось окупантам зайняття Полтави, Харкова та інших міст. Але сили були далеко нерівні. Червоногвардійські загони, завдаючи час від часу серйозних поразок ворогові, змушені були відступати, не втрачаючи, проте, бойового духу й організованості.

У Донбасі тов. Ворошилов створив П’яту армію. На Черні­гівщині, в районі Унечі, проти окупантів героїчно бився черво- ногвардійський загін під командуванням М. Щорса.

Ще не втихли фронтові бої, як у тилу окупантів вибухли повстання робітників і селян. 21 березня озброєні робітники Херсона, керовані більшовиками, вигнали окупантів з міста. Звістка про перемогу в Херсоні стала сигналом до повстання в Миколаєві.

На Поділлі відбувалися бої з наемниками польських по­міщиків—польськими легіонерами. Розташувавшись табором на Україні і в Білорусії, польські легіонери намагалися силою зброї відстояти інтереси польських поміщиків. Вони діяли в союзі з буржуазною Центральною радою, яка спиралась на них у бо­ротьбі з українським народом. З допомогою Центральної ради вони захопили цілий ряд сіл і міст Поділля. Слабо озброєні •селянські загони розбили польських легіонерів.

Оцінюючи боротьбу українського народу проти окупантів, тов. Сталін писав: „Проти іноземного ярма, що йде з Заходу, радянська Україна підіймає визвольну вітчизняну війну, — такий є сенс подій, що розігруються на Україні.

„Це значить — кожен пуд хліба і кожен шматок металу до­ведеться брати німцям з бою, в результаті запеклого бою з українським народом...

„Короткий удар", яким німці розраховували вбити відразу двох зайців (і хліб дістати, і Радянську Україну зломити), має всі шанси перетворитися в затяжну війну іноземних поневолювачів з двадцятимільйонним народом України, у якого хочуть відібрати хліб і свободу" (Й. Сталін, Статті і промови про Україну, с. 39).

Наступні події цілком підтвердили це передбачення това­риша Сталіна. Під кінець квітня 1918 р. вся Україна була зайнята окупантами. Частина радянських військ, відступивши на терито­рію РРФСР, влилась у ряди формованої там Робітничо-Селянської Червоної Армії, друга частина лишилася в окупованих місцево­стях, продовжуючи партизанську війну. Радянський уряд України самоліквідувався, виділивши з свого складу дев’ятку для керів­ництва повстанським рухом.

Він зробив це, зважаючи на умови Брестського миру, за яким Україна ставала залежною від Німеччини, а між Радянською Росією і Україною встановлювалась так звана „нейтральна зона".

Формально на Україні була встановлена влада Центральної ради. Фактично вся влада була в руках німецького та австрій­ського військового командування. Окупанти почали реквізувати хліб, худобу та інші сільськогосподарські продукти для вивозу в Німеччину і Австрію.

За спеціальним наказом, що загрожував жорстокими карами, селянство повинне було засівати землю в поміщицьких маєтках,

К. Є. Ворошилов.

а також компенсувати всі втрати поміщиків у зв’язку з проведен­ням радянського закону про конфіскацію поміщицьких земель. Проти незадоволених і непокірних окупанти запровадили вій­ськово-польові суди.

Центральна рада за старою звичкою все ще розсипала демагогічні обіцянки трудящим масам. Але ні окупантам, ні українським поміщикам і буржуазії, що вернулися разом з оку­пантами, Центральна рада як „демократичне" прикриття для встановлення буржуазно-поміщицького ладу та колоніального режиму на Україні була вже непотрібна.

29 квітня 1918 р. у Києві на спеціально скликаному з’їзді поміщиків і куркулів було проголошено гетьманом України висунутого заздалегідь окупантами царського генерала і вели­кого поміщика П, Скоропадського. Тоді ж було сформовано кабінет міністрів гетьманського уряду, дібраний також окупан­тами. Місцеві органи Центральної ради були замінені старос­тами, які одноособово „управляли" губерніями, повітами і т. д. Поряд з цим було створено поліцейський апарат, що називався „державною вартою". Так була встановлена відкрита диктатура буржуазії та поміщиків.

Гетьманський уряд Скоропадського також служив цілям оку­пантів. Він, як і Центральна рада, був прикриттям колоніальної політики німецьких інтервентів на Україні.

Встановлення поміщицько-буржуазної диктатури ознаменува­лось посиленням терору проти більшовиків, робітників і селян.

Проти непокірних сіл і міст окупанти посилали каральні експедиції, які жорстоко розправлялися з робітниками і селя­нами.

Промисловість України руйнувалась, а робітників викидали на вулицю. Шахти і рудники затоплювались. На криворізьких рудниках замість 25 тис. робітників працювало тільки 2 тисячі. Завод Гартмана в Луганську був закритий. Не працювали за­води: Дніпровський, Таганрозький, Донецько-Юр’євський, Друж- ківський, Сулинський і Костянтинівський. На інших заводах працювали окремі цехи. Завмирала промисловість країни і росла кількість безробітних. На грунті голоду появились епідемії. Великого розмаху набула спекуляція, головним чином предме­тами широкого вжитку.

Окупована Україна стала зборищем усіх контрреволюційних сил. З різних місцевостей Росії збирались на Україну поміщики і буржуазія, які разом з українськими націоналістичними пар­тіями допомагали окупантам творити суд і розправу над україн­ським народом..3 допомогою окупантів на Україні формувались білогвардійські загони, вироблялися плани реставрації монархії і походу проти Радянської Росії.

Але плани ці були зруйновані українським народом, який з допомогою Радянської Росії піднявся на визвольну війну проти окупантів.

Керівником цієї вітчизняної війни проти окупантів була партія Леніна — Сталіна. В найважчих умовах окупаційного режиму, в умовах терору поміщицько-буржуазної диктатури, комуністичні організації України очолювали боротьбу укра­їнського народу проти іноземного ярма. У всіх промислових центрах були створені підпільні більшовицькі організації, що керували боротьбою проти окупантів. Для об’єднання діяль­ності розрізнених більшовицьких організацій і створення єдиного партійного центра в липні 1918 р. був скликаний в Москві І Все­український з’їзд більшовицьких організацій України, на якому була утворена КП(б)У. В Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі видавались підпільні більшовицькі газети.

сформував славний Богунський полк. Більшовик Щорс, син машиніста, виріс в ці місяці у видатного полководця. Пізніше його соратник робітник Арсеналу В. Боженко сформував Таращан- ський полк, який пізніше разом з Богунським полком увійшов

у 1-у українську повстанську дивізію.

Партизанські загони нападали на поміщицькі маєтки, на ок­ремі військові частини, руйнували телеграф і пускали під укіс поїзди окупантів. Партизанські загони діяли по всій Україні.

У червні на Київщині по­чалось масове повстання. З сіл і міст Звенигородського, Ta- ращанського, Уманського і Сквирського повітів окупанти були вигнані. Для придушення повстання німецьке команду­вання послало кілька полків з артилерією. Придушене в од­ному районі, повстання з но­вою силою^вибухало в іншому.

Нове піднесення повстан­ського руху почалося в країні в період збирання врожаю. Великий вплив на повстан­ський рух мав керований біль­шовиками загальний залізнич­ний страйк, що виник у червні і тривав більше місяця. Велику матеріальну допомогу і мо­ральну підтримку страйкарям подавали робітники Радян­ської Росії. У серпні повстання охопило вже цілий ряд сіл Чернігівщини і Полтавщини. Під ударами партизанів і під впливом більшовицької пропа­

ганди окупаційна армія революціонізувалась і розкладалась.

Тисячі прокламацій німецькою, угорською та іншими мовами поширювались серед солдатів окупаційної армії. Вони пояс­няли солдатам справжні причини імперіалістичної війни і оку­пації України. Німецькі солдати дедалі частіше відмовлялися виконувати накази начальників. Зростало дезертирство солдатів з німецької армії, частішали солдатські повстання. Повстання солдатів окремих частин окупаційної армії у різний час відбу­валися в Харкові, Одесі, Могилеві-Подільському, Новгород-Сівер- ському та в інших місцевостях України.

Репресіями німецьке командування вже не могло затримати росту революційного руху. Окупаційна армія явно була прире­чена на розклад і загибель. Під впливом пролетарської революції

в Росії наростав революційний рух у самій Німеччині і в Австро- Угорщині. Солдати, що поверталися з східного фронту, приско­рили процес революціонізування всієї німецької і австрійської армії. Вивіз хліба з України не розв’язав продовольчого питання в Німеччині. Трудящі маси Німеччини голодували. Скоро Німеч­чина зазнала поразок на західному фронті, а в самій країні про­летаріат заявляв дедалі грізніші протести проти кайзерівського режиму та його політики. Почалися революційні бої в Німеччині. 9 листопада 1918 р. кайзерівська монархія була повалена, а 13 ли­стопада Радянський уряд анулював Брестський мир.

Ще в жовтні розвалилася клаптева австро-угорська габсбургська монархія. У східній Галичині утворилася буржуазна Західноукраїн­ська народна республіка (ЗУНР). З допомогою Антанти створюва­лась польська буржуазна республіка, яка з перших днів свого існу­вання повела імперіалістичну політику загарбання чужих земель.

Польський уряд з допомогою Антанти почав боротьбу проти робітників і селян Галичини. В березні 1919 р. польська армія захопила Львів, а до літа 1919 р. вся східна Галичина була окупована польськими загарбниками. _ч

Під час розпаду австро-угорської монархії Румунія загарбала Північну Буковину, а також окупувала Бесарабію.

0 В Буковині, як і в Бесарабії, було запроваджене воєнне ста­новище. Румунська військова кліка стала хазяїном життя і майна корінного населення окупованої місцевості.

Відомості про революційні події в Австрії і Німеччині швидко долетіли до солдатів окупаційної армії на Україні. Відмовляючись охороняти гетьманський режим, солдати в багатьох військових частинах створювали ради солдатських депутатів. У районі „нейтральної зони" німецькі солдати браталися з партизанами Щорса. Окремі німецькі частини, які все ще охороняли геть­манський режим, були роззброєні і частково знищені.

Селяни багатьох сіл виганяли окупантів. На Україні відро­джувалась Радянська влада.

В листопаді тов. Сталін був призначений головою Україн­ської революційної військової ради, а 17 листопада був ство­рений український Радянський уряд, до складу якого ввійшли тт. Ворошилов, Артем та ін. Через деякий час тов. Сталін був відкликаний для роботи в Раді оборони, організованій тоді під керівництвом Леніна, але й після цього тов. Сталін продовжу­вав керувати українським фронтом і зміцнювати сили соціалі­стичної революції на Україні.

2.