Розвиток економіки. Селянський рух

у Росії і на Україні в цей період відбувався розклад крі­посницького ладу. В країні помітно зростав суспільний поділ праці і внутрішній ринок, росли промислові підприємства (ману­фактури), зароджувались буржуазія і робітничий клас.

Капіталізм став проникати і в сільське господарство, в на­слідок чого прискорився ріст економічної нерівності серед се­лян. Розширялась торгівля хлібом; дедалі збільшувався вивіз хліба за кордон. В 1815 р. з чорноморських і азовських портів було відправлено 562,7 тис. четвертей пшениці, в 1825 р.— 917,9 тис. четвертей, в 1840 р.—5000 тис. четвертей і в 1853 р.— 6200 тис. четвертей.

. 4 Разом з тим промисловість України відставала в своєму роз­витку від промисловості центральної Росії. Царизм усяко галь­мував промисловий розвиток України, а крім того, російські купці тримали в своїх руках більшу частину ярмаркової торгівлі України. Усе це посилювало колоніальну залежність України від Росії. Деякі поміщики, щоб збільшити прибутки, стали заво­дити багатопілля замість трипілля, обробляти землю удоскона­леним знаряддям і т. д. Але це була тільки невелика частина всього поміщицького класу, маса ж поміщиків-кріпосників про­довжувала по-старому експлуатувати селян.

Мільйони закріпаченого селянства були безправні, як раби. У Росії дуже значна частина платила поміщикам оброк, тобто грошовий податок, і була вільна від роботи на панщині; на Укра­їні ж велика частина селян працювала на панщині по 6—7 днів на тиждень. Поміщики поводилися з кріпаками по-звірячому: їх катували, продавали, вимінювали на мисливських собак, гвалтували селянських жінок і дочок.

Земля, не знаючи удобрення, родила погано, і на Україні, як і у всій Росії, були постійні недороди й голодовки. Змучений народ вимирав, кріпацьке населення зменшувалось.

Після перемоги над Наполеоном царизм ще більше поси­лив експлуатацію народних мас. Олександр І фактично передав усю владу в Росії своєму улюбленцеві, військовому міністрові Аракчееву. Цей генерал відзначався винятковою грубістю з підлеглими і жорстокістю в поводженні з солдатами. Посили­лась боротьба царизму з революційним рухом, почались гоніння на освіту й науку. По школах жорстоко били дітей. У вищих навчальних закладах науку підпорядковували релігії і виганяли всіх професорів, які виступали за справжню науку, проти раб­ського становища народу.

Щоб приборкати селянство, яке рішуче ставало на боротьбу проти утисків самодержавства, щоб поправити дуже розхитане після затяжних війн фінансове становище царської Росії, змен­шивши видатки на армію, Олександр І завів військові поселення. Кілька сот тисяч селян з сім’ями були перетворені в солдатів і примушені разом з тим обробляти землю. Військові поселення були організовані в багатьох місцях Росії і України. На чолі їх став Аракчеев. Життя військових поселенців було винятково тяжке, бо вони зазнавали подвійного гніту — військової муштри і кріпацтва; синів військових поселенців ще малими забирали від батьків і під назвою кантоністів віддавали до солдатських шкіл. Життя дітей у цих школах було каторжне, їх нескінченно муш­трували у військовому строю і за всяку дрібницю били різками.

Військові поселенці на знущання царського уряду відпові­дали стихійними повстаннями. Найбільше виступів військових поселенців відмічено в першій чверті XIX ст. Одно з таких заворушень сталося в Чугуєві в 1819 р. Чугуївські військові по­селенці відмовились виконувати казенні повинності. До них при­єдналися селяни сусідніх сіл. Рух набув грізних розмірів і був придушений спеціально посланою великою військовою силою.

Ще більше селянське заворушення сталося в 1820 р. на Дону і в південній Україні. У центр руху, село Мартинівку (на Дону), зійшлося близько 20 тисяч чоловік з 60 сіл. Селяни відмовились працювати на поміщиків і перестали коритися представникам царської влади, вимагаючи звільнення від кріпацтва. Рух пере­кинувся на Україну, в Катеринославську губернію, і доходив до Харківщини. Олександр І послав кілька полків солдатів і ко­заків, які з трудом придушили повстання. Як і в Чугуєві, царська влада жорстоко розправилася з селянами — учасниками виступу.

Разом з селянами підіймались на боротьбу і робітники, що страждали на тяжкій роботі в промислових підприємствах. Ці робітники здебільшого лишались кріпаками своїх поміщиків і пра­цювали в поміщицьких промислових закладах.

В кінці 1823 р. стався виступ робітників-кріпаків суконної мануфактури поміщика Уварова в с. Машеві на Чернігівщині. Уваров збільшив норму денного виробітку в півтора раза; щоб виконати її, тепер треба було працювати не 18 годин на добу, як звичайно працювали на цій мануфактурі, а багато більше. Робітники відмовились працювати і послали своїх товаришів _v Чернігів скаржитися губернаторові на нелюдські умови ро­боти. Робітників силою змусили коритися панові, а організа­торів заворушення посадили в тюрму.

4.