Трагедія поділу України

Чи може бути щось жахливіше для подальшої еволюції народу, який до того був об’єдна­ний спільною історією, мовою, культурою 1 територією, ніж поступове відмирання однієї з його частин^ Розкраяний навпіл, на Правобережжя й Лівобережжя, вільнолюбивий український народ був відкинутий на багато років назад від цивілізаційно- го поступу європейських країн

Ще 1671 р один з вітчизняних церковних діячів висловив таку думку, що „коли б яку сторону (Дніпра), уховай Боже, неприятелі зламали, тоді б вже жодна із сторін не витримала і мусила б Україна згинути” Політична еліта козацької держави не змогла об єднатися для утвердження власних завою­вань і вже була неспроможною втриматись під тиском іноземних держав Розподіл України між двома мо­гутніми монархіями Східної Європи мав трагічні наслідки, особливо для Правобережжя Виникли ве­ликі труднощі на шляху політичної консолідації українських земель у Гетьманській державі Важко­го удару було завдано їхньому економічному розвитку, розірвано традиційні торговельні зв’язки, що роби­ло неможливим складання єдиного національного ринку у нову добу світової історії Гальмівного впли­ву зазнали також етносоціальні процеси

Аналізуючи причини „вічної відсталості” ук­раїнської наци, І Франко зазначав, що до негативних економічних результатів безперервних війн за Ук­раїну XVII-XVII1 ст потрібно додати „аналогічні духовні і літературні наслідки” Адже, за його слова­ми, величезне зменшення населення на правому березі Дніпра, знищення багатьох сіл і міст, спалення дворів і храмів спричиняло також знищення такої ж кількості осередків культури та освіти Разом з церквами, ха­тами і замками гинули також книги, рукописи, документи і цілі архіви, розвіювалися з попелом кар­тини, іншими словами, марнувався весь духовний фонд, створений багатьма поколіннями

Занепадають такі центри культурного життя Правобережної України як Луцьк, Острог, Могилів, Овруч, Бар Водночас постійний опір спробам де­націоналізації та покатоличення українського населення зумовив митців звернутися до тих тра­дицій духовної і матеріальної культури, які б утверджували його національну самобутність На землях України, розділених іноземними кордонами, з являлися твори, що ввібрали в себе багаті народні уявлення та художні традиції

Складність політичної ситуації впливала на ста новище освіти і шкільництва на Правобережній Україні, яке зазнавало постійного тиску з боку поль­ської влади Православні школи збереглися тільки у селах, у містах і містечках поширювалися навчальні осередки ченців ордену святого Василія, які не зав­жди виступали провідниками культурного розвитку „руського” народу Водночас духовній культурі ук­раїнців Правобережжя були притаманні впливи ренесансних і гуманістичних ідей, які, хоч і запізно, але приходили із Західної та Центральної Європи Не перериваючи зв’язку з давньоруськими культурно - філософськими традиціями, національна культура стверджувалась в умовах взаємного проникнення з білоруською, литовською, польською, а згодом і російською духовними культурами

Об’єднавчим фактором для українців „обох сторін Дніпра” залишилась також спільна релігія, однак з кожним роком церковна атмосфера на правобереж­них землях ставала напруженішою Поляки ненавиділи „схизматиків”, які були вірними право­слав’ю Адже, за їх уявленням, вони спричинили всі українські „ребелн”, втрату Річчю Посполитою не ли­ше Лівобережної України, а й зовнішньополітичної переваги у східноєвропейському регіоні Саме релігійне питання впродовж віків не могло примири­ти два слов’янських народи „Доки у вас унія буде і єзуїти, доти козакові при королі польському не бу­ти”, —- заявляв волинський шляхтич M Чорно- луцький полякам 1686 р

Проблема захисту православних на Правобе­режжі весь час поставала з ініціативи українського лівобережного гетьманату на переговорах між Моск­вою і Варшавою у 70-80-хх рр XVII ст Саме тому у наступному столітті виникло „дисидентське” питан­ня, бо за „Вічним миром” усі православні парафії і монастирі в Польщі мали підлягати митрополитові, який, у свою чергу, підпорядковувався московсько­му патріархові, а з 1720 р — російському синоду

Окрім того, православна церква у ці роки пере­живала період внутрішньої кризи і не могла витримати суперництва з краще організованим греко-като\иць- ким (уніатським) духовенством Майже всі великі центри православ’я на Правобережжі поступово пе­реходять у лоно іншої української церкви 1721 р стала уніатською головна святиня Волині — По- чаївський монастир, 1728 р — Крем’янецький, ще в перше десятиліття XVIII ст після напруженої бо­

ротьби здало свої позиції львівське Ставропігійське братство, яке мало великий культурно-просвітній вплив на правобережні землі

Процес переходу православних в „уніатц“ був неоднозначним Такі відомі церковні діячі, як И Шу- млянський, В Шептицький, Д Жабокритський, поступаючись попереднім обрядам, виправдовували свої дії намаганням зберегти національні права ук­раїнців Але через шалену протидію панівних кіл Польщі ні греко-католицька, ні православна церкви не могли домогтися рівноправного становища з римсь­ко-католицькою конфесією 1717 р невідомий автор запропонував навіть проект цілковитого знищення „руської** віри на Правобережжі, який виражав бажання більшої частини польської верхівки Пара­лельно поглиблювалась полонізація — у XVIII ст польська мова стала урядовою на Київщині й Волині

Панування поляків-католиків, які на Правобе­режній Україні представляли, головним чином, шляхетський стан, над украінцями-православними, що штучно стали „селянською** нацією, викликало серед останніх значні соціально-релігійні рухи Коліївщи­на, яка була найвищим проявом цього невдоволення у XVIII ст, стала одним з найбільших у Східній Європі виступом пригнобленого народу за свої втра­чені права Водночас руйнівні елементи, які притаманні будь-якій боротьбі, не давали можли­вості для більш високої самоорганізації українців, хоча їхні довголітні визвольні змагання лише підтвер­джували природну міцність народного характеру

Друга половина XVII ст й майже все XVIII ст минули у безперервній боротьбі народу Правобе­режної України за возз’єднання з Лівобережжям Єдину „власну свою і предків своїх вітчизну милу Ук­раїну" закликали відстоювати „правобережних" і „лівобережних" українців їхні ватажки Але ре­альність життя була зовсім іншою Розколота як з внутрішніх, так і зовнішніх причин Українська дер­жава до кінця XVlII ст поступово перетворилася на провінційні частини інших країн Однак попри її руй­націю ідея незалежної України продовжувала жити серед наступних поколінь і відродилась через багато років уже за зовсім інших історичних обставин