Західноукраїнські землі

Традиційно до складу Західної України входили такі історико-географічні та етнографічні землі як Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Західне Поділля, Покуття, Пе- редкарпаття, Надсяння, Бойківщина, Гуцульщина, частини Холмщини, Підляшшя, Лемківщини Крім того, до західноукраїнських земель належать такі мальовничі гірські регіони як Північна та Південна Буковина, а також Закарпаття

Складною була доля цих українських земель, які у другій половині XVII-XVIII ст перебували під владою могутніх сусідніх держав — Речі Посполи­тої, Османської імперії, Угорщини, Австрії Разом з тим, незважаючи на економічну відсталість, політич­ну роздробленність і підпорядкування урядам різних іноземних країн, населення Західної України не сто­яло осторонь події загально-національного характеру, якою на той час стала Визвольна війна українського народу

При перших звістках про перемоги козацького війська на чолі з Б Хмельницьким вся Галичина піднімається на боротьбу проти польської влади У Го­родку, Сокалі, Тернополі, Заболотові, Товмачі, Якові, Яворові, Рогатині, Калуші та їхніх околицях створю­ються повстанські загони, які очолює місцева українська шляхта та міщанська старшина Поступо­во на території Західної України встановлюється козацький устрій

Похід полків Б Хмельницького на Львів та йо­го облога восени 1648 р лише підтвердили наміри козацької верхівки про об’єднання всіх етнічноу- краінських земель Боротьба за Червону Русь (так називали у тогочасних джерелах Галичину) велася протягом всіх років Визвольної війни Так, у жовтні 1656 р Україна ратифікувала договір з Тран­сільванією, згідно якого “міста по Віслу ріку і в яких проживали руські люди благочестиві і церкви були, і їм бути до міст Війська Запорозького” Джерела переконливо свідчать про те, що й наступні українські гетьмани, зокрема П Дорошенко, “жадали всієї Чер­воної Русі до Вісли”

Герб Львова

Однак проблеми внутрішнього характеру, а також міжнародний та геополітичний фактори не дали змо­ги Українській козацькій державі поширити свої інститути на західноукраїнські землі

Карпатський регіон виробив власні форми соціаль­ної і національної боротьби проти поневолювачів - у другій половині XVII CT і, особливо, у XVIII CT тут поширився рух опришків ( від лат “opressor ’ — порушник знищувач)

В історичній літературі збереглися такі імена ва­тажків закарпатських опришків під час революційних подій Хмельниччини Це — І Сивохап, П Варга, О Руснак, ∏ Opoc₁ C Форгач, O Кліщович Особ­ливого звучання опришківство набуло у 30-40-х рр XVIII ст коли на його чолі став Олекса Довбуш (1700-1745) Загони народного ватажка діяли пере­важно на Коломийщині, однак ім’я Довбуша було добре відомим у сусідніх країнах - Польщі, Румуни, Угорщині, Болгари Під час піднесення гайдамацько­го руху на Правобережній Україні у 1768-1769 рр опришки допомагали своїм побратимам боротися проти засилля польської влади

Починаючи з половини XVII ст Західна Ук­раїна у верхніх прошарках свого населення розпочала дуже швидко і сильно ополячуватися, а представни­ками української нації залишалася головним чином селянська маса У цей період національна са­мосвідомість притупляється і на перший план виступає релігійна свідомість Перехід з православ’я у католи­цизм вважається відреченням від своєї національності Одночасно в останній чверті XVII ст на західноу­країнські землі з новою силою насувається унія Ii роль в історії України є неоднозначною, але не підлягає сумніву той факт, що прийнявши унію, галичани вперто трималися свого східного обряду й не давали себе латинізувати

У1676 р сейм Речі Посполитої видає закон, який під страхом смерті забороняв православним виїжджа­ти за кордон і приїжджати з-за кордону, підтримувати відносини з своїми патріархами Разом з тим, посту­пово обмежувались права православних братств, які вже не могли боротися супроти силоміць нав’язува­ної церковної унії 1699 р сейм узаконює положення, яке дозволяє займати виборні міські посади лише уніатам, але не православним Таким чином цілеспря­мована політика польського уряду приводить до того, що, наприклад, у 1761 р в Пере- мишльській єпархії вже не було жодної православної церкви

Культурне життя західноукраїнського регіону у цей період репрезентували письменники і поети ГБутович, А Желіборський, C Климовський, M Ah- дрелла, M О^ршовський, майстри живопису І Руткович та И Кондзалевич, автори історичних літописів M Гунашевський, C Коростенський, Я Юзефович, І Базилевич та інші

Протягом кількох століть населення Буковини (у складі Молдавського князівства) й Закарпаття ( під владою Угорщини) зазнавало тяжкого гніту ос­манських завойовників, лише наприкінці XVIII ст вони перейшли під владу Австрії Адміністративний устрій західноукраїнських земель встановлювався залежно від державотворчих традицій тих країн, під владою яких вони перебували У другій половині XVIII ст Буковина поділялася на три цінути — Чернівецький, Сучавський і Кіполунгський (підпо­рядковувалися Молдавії), та мілітаризовану Хотинську райю, яка управлялася з Стамбула За­карпатська Україна належала до Пожонського (Братиславського) намісницького управління й поділялася на чотири жупи (комітати) — Ужанську, Березьку, Угочанську та Мараморську

Найбільші міста Західної України — Львів, Уж­город, Чернівці, Мукачеве, Хуст та інші — знаходилися на важливих торгових шляхах і відігра­вали роль транзитних пунктів торгівлі між євро­пейськими та азіатськими країнами Великим центром ремесел і промислу був Львів У середині XVII ст тут налічувалося понад 120 ремісничих спецільностей, з яких більше 50 об’єднувались в 33 ремісничих цехи Крім того, у місті існував ряд не- цехових підприємств —близько ЗО млинів, багато броварень (пивоварень, медоварень і ґуралень) До речі, власниками останніх могли бути тільки міщани- католики

Після 1772 року значна кількість західно­українських міст втратила свої колишні міські привілеї До рук австрійської влади Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття перейшли у стані великого економічного занепаду Міжнародні війни, окупація іноземними військами, боротьба магнатів і шляхти між собою, занепад зовнішньої торгівлі, соціальний та національний гніт — ці та інші причини довели цей мальовничий край до великого зубожіння Особли­во важким було становище української людності, яка, попри всі негаразди, зберігала свою мову, куль­туру, побут і звичаї Саме міцність народного характеру давала змогу з надією дивитися у наступ­не XIX століття